Зошит РНР Таємниця побіленого гробу
Написав Administrator   
09.07.2010
У внутрішньому житті допомагає нам властиве розуміння досвідчень, через які в нашій дорозі до святості переходимо. Коли трапиться нам переживати ситуацію, яку важко висловити словами, для її наближення може послужити якийсь відповідний образ.             Таким образом, що показує внутрішні процеси, які відбуваються в нашому духовному житті, може бути, наприклад,   о б р а з   “п о б і л е н о  г о    г р о б у.”

                      РУХ  НАЗАРЕТСЬКИХ  РОДИН   Зошит № 13  

  “Серцем скрушеним і смиренним Ти, Боже, не нехтуєш ”            (Пс 51,19)          

    TAЄМНИЦЯ ПОБІЛЕНОГО ГРОБУ           

  У внутрішньому житті допомагає нам властиве розуміння досвідчень, через які в нашій дорозі до святості переходимо. Коли трапиться нам переживати ситуацію, яку важко висловити словами, для її наближення може послужити якийсь відповідний образ.             Таким образом, що показує внутрішні процеси, які відбуваються в нашому духовному житті, може бути, наприклад,   о б р а з   “п о б і л е н о  г о    г р о б у.”Коли намагаєшся очистити гріб назовні             Коли знаходишся   н а    п е р ш о м у    е т а п і   дороги до святості, можна - використовуючи цей образ - сказати про тебе, що   о ч и щ у є ш      г р і б     н а з о в н і,  що розпочинаєш якусь працю, необхідну для того, щоб насамперед приготувати гріб для побілення, аби пізніше його побілити.            Образ очищування та білення гробу відповідає тим етапам внутрішнього життя, коли через   а к т и в н і    з р е ч е н н я  ,   тобто через різноманітні жертви та духовні змагання (активні очищення), крок за кроком, поступово перемагаємо власні слабкості; коли, подолавши спершу тяжкі гріхи, у великій мірі опановуємо також недосконалості нашої природи. Коли ти на етапі очищеного гробу             Після якогось періоду, коли невтомно духовно змагаємось,гріб назовні стає чистим. Тоді нам здається, що стоїмо на порозі досконалості.             Це є етап, в якому ми досягаємо вершини того, чого можемо досягнути,    доки Бог не почне очищувати нас незалежно від наших старань (очищення пасивні).            Ми є тоді мов побілений гріб – назовні чисті, а всередині  “сповнені лицемірства й беззаконня ” (Мт 23,28). Однак, не усвідомлюючи собі цього, живемо у фальшивому переконанні, що ми вже майже святі.            Цьому етапу нашого внутрішнього життя товаришує велика прихована гординя – настільки велика, що коли хтось нам її показує, ми не в змозі йому повірити; навіть, якщо ми з ним погодимось, то лише тому, що так годиться.Ілюзія, яка породжує гординю             Коли починаємо вірити ілюзії, тоді немов автоматично переносимо помічені назовні враження на те, що є в нас всередині.  Оскільки назовні гріб чистий, уявляємо собі, що він такий самий також всередині. Навіть не хочемо взяти до уваги, що внутрішній вигляд гробу може бути огидним, і таким чином триваємо у фальшивій уяві, розминаючись з правдою.            Наша мнима досконалість сповнює нас радістю та породжує в нас переконання, що завдяки праці над собою, до святості бракує нам  лише чуть-чуть.            Те, що  с а м і   у я в л я є м о   с о б і, що ми стаємо кращими, дуже сходиться зі способами мислення, в яких ми зростали з дитинства.             Дитина, яка, закінчивши перший клас, переходить до другого, знає, що якийсь етап має вже позаду. Коли дійде до третього класу , ніколи не вернеться до першого. Процес здобування знань та їх поглиблення в різних сферах життя на загал видається нам поступальним, хоча б і дивились на нього критично. Оцінюючи нашу внутрішню ситуацію, в першу чергу звертаємо увагу  клас, до якого ми дійшли – і це має для нас найістотніше значення. Хтось, хто пішов у четвертий клас, має вже іншу програму навчання, у п’ятому ще іншу, і вже не вертається до попередніх класів.Тому нам здається, що в дорозі до святості будемо ставати чимраз досконалішими, згідно з тим принципом, по якому ми переходили з класу в клас.В цьому періоді наша  п и х а  проявляється в особливий спосіб  у    к р и т и ч н о м у   т а    н е т о л е р а н т н о м у    баченні других людей. Як правило бо – коли не вміємо дивитися на себе в правді, так само й інших оцінюємо суб’єктивно, або навіть однобічно і несправедливо.Коли зосереджені на собі та на своїй “досконалості ”, дуже важко нам відкриватися на Христа, присутнього в другій людині, або  робимо це в дуже обмеженій мірі. Бог потрошки відкриває віко побіленого гробуБог не хоче, щоб ми   т р и в а л и   в   н е п р  а в д і.  Приходить тоді такий момент, коли завдяки особливому світлу благодаті, ми стаємо перед обличчям дійсної правди про себе. Можна  сказати, що тоді Господь   т р і ш е ч к и     в і д к р и в а є     в і к о    п о б і л е н о г о     г р о б у ,  та в ще слабенькому світлі, показує нам якийсь маленький відрізок його нутра. Вже тоді, хоча ще у півтемряві, спостерігаємо невеличкий фрагмент побіленого гробу, ми дуже боляче шоковані.Через таку благодать ми починаємо розуміти, що ця мнима досконалість, яка дає нам стільки задоволення, насправді є лише вигадкою.Це все руйнує наше колишнє уявлення про Бога та про нашу дорогу до святості. Наше попереднє розуміння Євангелія та ієрархію цінностей, яку ми мали до цього часу. Маємо враження, немов усе валиться, немов у нас земля втікає з-під ніг.Якщо досвідчиш благодаті відкривання побіленого гробу, будеш одночасно виставлений на численні спокуси. Пізнаючи якусь частинку болючої правди про себе, напевно будеш досвідчувати спокуси, щоб сумувати, хвилюватися, сумніватися в тому, що ти є коханий, а можливо що навіть спокуси до розпачу – коли побачиш, що цей бруд, який був назовні побіленого гробу, є також в середині. Гріхи, які ти робив раніше, спокуси та схильності, проти яких ти так мужньо боровся і над якими, як тобі здавалося, ти вже запанував, покажуться тобі знову реальними, такими, що можуть вернутися до твого життя в набагато небезпечнішій постаті. У хвилину відкриття побіленого гробу можливо повернення всього твого минулого, всіх слабкостей і падінь, які ти пережив раніше. Помітиш, що абсолютно не звільнений від того бруду, який ти попередньо бачив назовні.Твоя свідомість власної грішності тоді буде набагато глибша, ніж у періоді перед побіленням гробу. На цьому етапі дороги до святості дуже важливим є, щоб ти хотів ставати в правді перед Богом –  щ о б и   т и   п р и з н а в с я        д о   с в о є ї       г р і ш н о с т і      т а   о д н о ч а с н о    н е п о р у ш н о   д о в і р я в    Б о г о в і,    щ о   В і н    л ю б и т ь    т е б е   н е з а  л е ж н о   в і д    т в о є ї   н і к ч е м н о с т і,   я к а    т е б е   т а к     ж а х а є.Набагато легше буде тобі признатися до того, що ти ніщо та повірити любові, коли буде в тобі постава  д у х о в н о г о   д и т и н с т  в а.   Завдяки такій поставі повернеться до тебе в певній мірі внутрішня рівновага.  Коли відкриваються чергові фрагменти побіленого гробуНа подальших етапах, коли, як правило, будеш наново знаходити духовну рівновагу, Бог буде відкривати перед тобою  чергові фрагменти побіленого гробу, хоча після перших відкривань може настати період довшої перерви. Якщо, однак, Бог захоче очищувати тебе швидко, тоді буде систематично показувати тобі чимраз нові фрагменти твого духовного нутра. Кожного разу буде це немов повторення досвідчення, яке ти пережив при першому відкритті, тільки світло, що паде до гробниці, буде більш інтенсивним. Завдяки ньому побачиш не лише те зло, яке знаходиться в дальніх закутках гробу, але також зло,  пізнане тобою вже раніше, буде видно з більшою чіткістю.Помітиш, що ти здібний не лише до того зла, яке ти скоїв попередньо, але також до гріхів набагато гірших.Коли прийдуть наступні відкриття, зрозумієш, що мусиш відкинути давні способи мислення, згідно яких дорога до досконалості має бути процесом, що постійно просувається вперед.У внутрішньому житті все зовсім інакше.Зрозумієш це, коли Бог почне відкривати перед тобою чимраз нові фрагменти побіленого гробу. Коли, можливо, вернуться ті самі спокуси, яких ти досвідчував на попередніх етапах, ті самі гріхи й невірності, від яких – як тобі здавалося – ти вже позбувся.Бог ставить тебе в правдіТе, чи ввійдеш на вищий етап духовного життя, тісно залежить  від твого  зростання в покорі. Отже, спочатку тобі потрібно краще пізнати свою грішність, зло, яке ти міг би зробити, якщо б Бог тебе від нього не зберіг. В зв`язку з тим появиться в тобі переконання:що ти стаєш постійно чимраз гіршимщо постійно відступаєш назад в духовному життіщо скочуєшся у прірву свого зла та нікчемності.Ось правильний процес показування тобі таємниці нутра побіленого гробу. Той, хто не знає про це, міг би підкоритися знеохоченню, а навіть розпачу, бачачи, що стає чимраз гіршим. Бог власне в такий спосіб ставить тебе в правді – показує тобі твою марність, але також свою любов до тебе. Коли прийдуть наступні етапи відкривання побіленого гробу, будеш пізнавати, який ти насправді. Зрозумієш, що ти здібний скоїти всі можливі гріхи; іноді це буде для тебе більш реальне від оточуючої тебе реальності.Найбільш болісним для тебе буде, напевно, останнє відкриття побіленого гробу, коли Бог дозволить тобі побачити в освітленим  цілий гріб. Помітиш тоді подробиці, яким ти до тих пір не приділяв уваги, а також найдрібніші деталі своїх невірностей. Тоді можеш почуватися, як   найгірший  серед усіх людей на землі.Через це болісне досвідчення можеш бути підданим спокусі сумнівів що до Божого Милосердя.Досвідчення власної марності, яке “примушує ” вернутисяСитуація людини, перед якою Бог відкриває цілий побілений гріб, нагадує драму блудного сина, яка відбувається після того, як він розтратив маєток, коли опинився на дні людської мізерності, в ситуації гіршої від свиней, що їх пас, бо ніхто не давав йому навіть того, що їли вони. В тих часах повестися з мешканцем Палестини гірше, чим з тваринами, яких вважали за нечистих, було приниженням найбільшим з можливих.І саме тоді блудний син, пізнавши гіркоту власної нікчемності, зважується на те, щоб   вернутися до батька.Болісні досвідчення, пов`язані з пізнаванням правди про себе, повинні і тебе привести до такого рішення. Потрібно щоб ти – після кожного відкриття побіленого гробу, коли стаєш перед обличчям правди про своє нутро, аж до того найважчого моменту, коли побачиш його в повному світлі – здобувався на героїчну, дитячу довіру та разом з блудним сином повторював: “Встану та й піду до Батька мого ” (Лк 15, 18).  Хоча твої розум, знання, досвід та почуття будуть протиставлятися бажанню вернутися та кинутися в обійми милосердного Батька. Розум, підсуваючи тобі нові помічені в побіленому гробі образи, буде тобі підказувати, що любов Бога до тебе є чимось неможливим; коли б навіть ти допускав цю можливість, що Бог любить тебе, то завжди з застереженням, що ти недостойний цієї любові та не маєш права до неї. З  досвіду будеш знати, що Бог колись приймав тебе, але з меншим багажем зла. Не буде однак в тобі жодної певності, що прийме тебе тепер – настільки грішного, яким побачиш себе  в новому світлі. Почуття найімовірніше не будуть в змозі допомогти тобі, бо, помічаючи чим раз більше свою марність, будеш скоріше всього змагатися проти негативних почуттів. Проти смутку, сумнівів та знеохоти, які намагатимуться заволодіти тобою, тому що твоя пиха не захоче погодитися на правду – хіба що отримаєш надзвичайну благодать, яка дозволить тобі запанувати над першими порушеннями таких емоцій.       В поставі євангельської дитиниПоміччю для перемоги над негативними почуттями є постава    євангельської дитини.Дитина, якщо має в собі щось з постави дорослої людини, після того, як забруднила себе, концентрується на собі самій та починає аналізувати свій вигляд: „ Якщо я такий брудний, то як можу показатися мамі, як можу притулитися до неї – тож вона напевно мене відштовхне та скаже, щоб я відійшов та помився ”. Натомість дитина, яка зберегла в собі поставу дитинства, завжди, коли стане брудною та коли їй зле, біжить до мами  та кидається в її обійми не міркуючи, що це не годиться та що, пригортаючись до неї, забруднить також її.Постава духовного дитинства збереже тебе від непридатного аналізування огиди, яка знаходиться в середині побіленого гробу та допоможе тобі, щоб ти після кожного його нового відкриття без зайвої скрупульозності кинувся в обійми Небесної Матері та дякував за Її любов до тебе, яка не зважає на твою нікчемність.Правдою є, що бруд завжди буде брудом, але також є правдою, що ти коханий тому, що ти дитина Бога.Навіть тоді, коли б твоя нікчемність в духовному сенсі нагадувала б досвідчення людини, що впала до найбільш огидного та вонючого багна, до якоїсь водойми з сечею – то навіть тоді ти не повинен надмірно аналізувати стану, в якому ти опинився. Тоді ти повинен відразу кинутися в обійми Божої Матері – ти ж не можеш сумніватися в тому, що Вона прийме тебе з радістю.Бог кожного з нас приймає з радістю. Він ніколи не відштовхне тебе, коли ти, незважаючи на свою негідність, з довірою дитини кинешся в Його обійми.Завдяки поставі духовного дитинства,  в ситуації, коли відкриєш чергові поклади своєї нікчемності, ти завжди ховайся в обійми Бога, а лише потім аналізуй, як дуже зранив Його своїм гріхом.Там, в обіймах Бога та в обіймах Марії, маєш право й обов`язок роздумувати над своєю нікчемністю. Але доки ти в них не опинишся, не роби цього, бо засумніваєшся та затримаєшся на півдороги, і не скористаєшся в повноті Божим милосердям. – “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. ” (Мт 18,3).Духовне дитинство це незвичайно важлива складова дороги до святості. Якщо будеш немов дитина, легше тобі буде піднятися над своєю гординею, яка під час пізнавання правди про себе в особливий спосіб буде виявлятись.Зустріч з духовним провідникомПостава духовного дитинства та безмежного довірення Богові є особливо важливою в співпраці з духовним провідником. Коли відкриватимеш чергові поклади правди про себе, тоді в контакті зі своїм духовним провідником будеш розповідати про помічену в побіленому гробі свою нікчемність та гидоту гріха. Було б глупотою, якщо б ти, думаючи по-людськи, не хотів признатися до того, що в собі помічаєш, якщо б ти   зважав на знаряддя, яким є духовний провідник, а   не зважав на Христа, котрий в ньому “приховується ”.Ти не повинен дивитися лише по-людськи на свого духовного провідника.То ж сам Христос, який докладно знає, що є в середині побіленого гробу, очікує,  що ти з простотою дитини зізнаєшся у всьому. Зустріч з духовним провідником повинна бути для тебе не стільки зустріччю зі знаряддям, скільки   зустріччю з Христом.Можливо, ти пояснюєш собі або внушаєш, що спричиниш страждання духовному провіднику, коли скажеш йому, який ти насправді. Але ж ти скажеш це Христу, який через нього діє. Це твоє мислення з огляду на людину та гординя перешкоджають тобі прийняти поставу євангельської дитини, яка насамперед кидається в Божі обійми, а лише тоді аналізує свою негідність.Спершу визнай Христу, прихованому в духовному провіднику, цілу свою нікчемність, а тільки тоді, вже разом з Ісусом, роздумуй про свою ситуацію.Що інші бачать в побіленому гробіКоли пізнаватимеш нутро свого побіленого гробу, можливо, дуже важко буде тобі прийняти правду, що довіра, яку показують тобі інші люди, це диво Божого милосердя.Лише пізніше це стане для тебе очевидним. Бог, допускаючи, щоб інші бачили тільки те, що назовні побіленого гробу, чинить так, що люди можуть навіть захоплюватись тобою.Це - спеціальні Божі заходи, щоб ти, коли завдяки Його благодаті чимраз ліпше пізнаєш гидоту в нутрі свого гробу, твоєю зовнішньою “чудовністю” притягував інших до Христа.Тоді ти немов реквізит, яким користується Бог.Тим, що інші бачать тебе лише зовні, що не дано їм пізнати цілу правду про тебе, керує сам Бог. Він може в будь-яку мить відкрити нутро побіленого гробу та показати їм цілу правду. Якщо була б в тобі постава євангельської дитини, ти б також не переймався тим, чи інші побачать тебе в цілій правді, чи ні – про це  ж вирішує Бог.Досвідчюючи дива закривання перед іншими цілої правди про тебе, не зосереджуйся на цьому надмірно. Скажи Богові: Господи, я знаю, що правдою про мене є те, що бачу всередині побіленого гробу а не те, як він виглядає назовні. Знаю, що коли інші мене хвалять, то лише тому, що така Твоя воля. Якщо хочеш користуватися моєю нікчемною особою – нехай так і буде. Прагну бути Твоїм слугою-невільником, тому й не мушу про це надмірно роздумувати та цього аналізувати. Кінець кінцем, і раба можна одягнути в пишні шати, і тоді інші можуть прийняти його за господаря дому. Невільник однак  залишається лише невільником та мусить про те пам`ятати.За все, що здійснює в твоєму житті Бог, ти повинен бути   вдячним. Як за те, що відкриває перед тобою нутро побіленого гробу, так і за те, що таким побіленим гробом користується для реалізації своїх планів. Якщо така Його воля, нехай так і буде, але, якщо б Його волею було, щоб правда про тебе була виявлена іншим, тоді також –   нехай так і буде.Для власної слави            Поміж різноманітними проявами зла, які помітиш в побіленому гробі, напевно дуже заболить тобі, коли зрозумієш, що працюєш   не для Божої слави, але для  слави власної,  що це собі будуєш чудовий вівтар.            Знаючи про те, що своєю працею ти повинен звеличувати Бога, що вона повинна бути молитвою, триванням в присутності Бога та виконанням того, що Він в даний момент очікує, помітиш, що ти дуже радо забуваєш про Бога, а те, що робиш, скоріше служить твоєму самопрославленню.Однак, також і до цього ти повинен підійти з простотою дитини. Скажи тоді Господеві: Це правда, що я роблю все для власної слави, але ж Ти ніколи не перестанеш мене любити та не залишиш мене.А, якщо побачивши, що працюєш для своєї слави, підкоришся спокусі смутку – бо твоїй гордині важко буде це сприйняти, старайся тоді, як дитина, негайно вставати також і з цього падіння.Коли з простотою євангельської дитини піднімешся понад смутком, Бог може вчинити так, що твоя праця дійсно стане молитвою. Тоді почнеш працювати з огляду на Бога та зі свідомістю, що Він постійно поруч тебе.Якщо знов забудеш про Господа, та Бог черговий раз відкриє це перед тобою, тоді з простотою дитини піднімайся та починай наново працювати зі свідомістю присутності Бога.Звісно, ідеалом було б, коли б ти молився постійно та звертався до Христа у всіх, навіть найдрібніших обставинах свого життя – але це станеться лише тоді, коли ти, пізнаючи в чимраз повнішому світлі нутро побіленого гробу, найглибше усвідомиш собі,  як велика любов Бога до тебе.Відкрити в свободі любов ОтцяЄвангельський батько  попри все не позбавив сина свободи вибору.Хотів, щоб відповідь сина на його батьківську любов була добровільною, навіть коли б мала народжуватись у терпінні та стражданні.Це призводить до того, що він ризикує не лише втратою частини здобутого важкою працею майна, але також чимось незрівнянно більшим – життям сина. Ризикує втратою улюбленої дитини, яку, як батько, носить в своєму серці.У цьому підкресленні свободи сина,  в згоді на його смерть в тому випадку, коли розтратить майно та не захоче  повернутися, виражається повнота його любові. Бог, подібно як той євангельський батько, обдаровує тебе великим скарбом через Святу Тайну Хрещення та інші Святі Тайни. Кладе в твої долоні незліченні скарби вистражданих  Христом благодатей. В своїй любові до тебе  обдаровує тебе великим капіталом, одночасно залишаючи  тобі абсолютну свободу – щоб ти міг відкрити його любов в даній тобі волі.Будучи вільним, можеш отриманий дар змарнувати, але пізніше, через відкриття власної марності, маєш шанс дійти до пізнання глибини любові Бога.На самому дніЯкщо будеш достатньо покірним, Бог цілковито відкриє перед тобою твою грішність і покаже тобі, що ти гірший від інших грішників, навіть від тих найгірших, навіть від тих, якими ти дотепер, можливо, погорджував. Це дозволить тобі відкрити найбільш жахаюче дно твоєї нікчемності.Для мешканця тодішньої Палестини, який наймається, щоб пасти свиней і бажає їсти те, що вони, це означає найбільше приниження та занепад. Блудний син говорить про себе “Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!” (Лука 15,17.)Коли, по принципу аналогії, досвідчиш такого дна твоєї духовної нікчемності, напевно будеш мати враження що твоя душа вмирає.Будеш почувати себе так, немов ти засуджений на вічну загибель.Переживеш щось подібне до власного чистилища, тому що тобі буде здаватись, що неможливо, щоб Бог міг когось так любити - такого невдячного, когось, хто все розтратив, хто найгірший (порів. Св. Йоан від Хреста, Ніч темна, книга 2, розділ VII, 7).Та, напевно, надзвичайно важко буде тобі відважитись на повернення до батька.Але ж відкриття, що ти хтось найгірший, не означає, що Бог на тебе вже не чекає. Може саме тоді в особливий спосіб чекає на тебе.Може тоді найбільш виглядає, жадає, прагне твого повернення?Коли доходиш до жахаючого дна своєї нікчемності, СЕРЦЕ БАТЬКА горить найбільшою  любов’ю. Бог допустив, щоб ти аж у такій мірі пізнав правду про себе, щоб очистити тебе з пихи, з всякої фальшивої уяви про те, що ти сам добрий, що вмієш добре господарювати довіреним в твої руки скарбом. А тепер, після всіх твоїх невірностей, та після того, що ти з власної волі пережив, чекає, щоб здобувся на героїчний акт. Щоб ти, свідомий того, що тяжіє на тобі тягар нікчемності когось найгіршого з найгірших, повернувся. На взірець доброго розбійникаДоброму розбійнику, коли висів на хресті, напевно мусила товаришувати свідомість, що він найгірший, що змарнував усе. Сам бо визнав, що його страждання слушне, помічаючи в ньому наслідки гріхів та скоєного зла; але, незалежно від всього, здобувся на акт довіри щодо Ісуса. Тож його прохання “Згадай мене, Господи, коли прийдеш у царстві Своєму!” (Лк 23,42), пригадує слова блудного сина: “Устану і піду я до батька свого, а й скажу йому: ”Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе. Недостойний я вже зватись сином твоїм;прийми ж мене, як одного з своїх наймитів ” (Лк 15,18-19).Саме такого повернення Бог очікує від тебе.Можливо, що це останнє дно власної марності пізнаєш лише в хвилину смерті – і тоді Бог буде очікувати на це твоє найважливіше рішення – щоб ти хотів повернутись.Повернення врятує тобі життя на цілу вічність.До цього моменту готують тебе твої постійні повернення після чергових невірностей.Бог, допускаючи твоє падіння, хоче,  щоб ти зростав в покорі та щоб відкрив, що він нахиляється з любов’ю над найглибшою нікчемністю. Таким чином приготовляє тебе на останній момент твого життя та на останнє випробування, яке колись настане в кінці життя.Коли? – цього не знаєш, знає лише Бог.    Олива дитинстваБуло б добре, якщо б ти жив зі свідомістю, що це останнє випробування може появитись уже невдовзі. Потрібно, що ти був уважним та приготовленим, щоб ти, на взірець мудрих дів, мав постійно наповнені жбани.Цією оливою має бути олива дитинства – твоя дитяча довіра відносно Бога.Така довіра не завжди мусить появлятися на ґрунті позитивних почуттів. В ситуаціях, коли будеш досвідчувати, що ти хтось найгірший, важко тобі буде здобутися на них.Довіра не завжди мусить народжуватись на ґрунті розумових правд. У випадку, коли відкриєш правду про свою нікчемність, розум буде тобі підказувати: Тож ти найгірший. Хіба ти ще на щось заслуговуєш?В тобі, однак, попри все - відчуття, досвід та логіку - повинна бути довіра дитини (Лк 15,18-19).Бо саме завдяки цій твоїй шаленій довірі Бог розлиє над тобою скарби своїх благодатей.Важко сказати, чим в твоєму випадку буде найліпший одяг, надітий на палець перстень або сандалі. Це буде для тебе таємницею. Будеш бачити лише те, що як найгірший з найгірших,  ні на що не заслуговуєш. Тому і те, що що-небудь ти отримав, буде для тебе найліпшими шатами, найкращим перснем та найгарнішими сандалями -  бо бачитимеш їх через дно своєї великої марності.