22.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Наша сімя і Божі Заповіді Версія в форматі PDF Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 1
ГіршеКраще 
17.01.2011
Тема: наша сім’я і Перша Божа Заповідь

 

духовний коментар:       

 «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6, 5).

Перша Заповідь закликає людину повірити в Бога, надіятися на Нього і любити Його понад усе.

Господу, Богу твоєму, поклонишся» (Мт 4, 10). Поклонятися Богові, молитися до Нього, віддавати Йому належну шану, сповняти обітниці і складені Йому обіти - це акти чесноти релігійності, які випливають з послуху Першій Заповіді.

Забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також у різних формах ворожбитства і чаклунства.

Спокушування Бога словами або вчинками, святотатство, симонія є гріхами безбожності, забороненими Першою Заповіддю.

Відкидаючи або заперечуючи існування Бога, атеїзм є гріхом проти Першої Заповіді.

Почитання святих ікон ґрунтується на містерії Втілення (Воплочення) Слова Божого. Воно не суперечить Першій Заповіді. (пор. ККЦ, 2133-2141)

 

Остаточною метою життя в подружжі – подібно, як у випадку інших покликань – є те, щоб закохатися в Богові. Це буде проявлятися не лише в постійному поглиблюванні молитовних відносин з Творцем, але також в присвячуванні свого часу Богові, Котрий приховується в чоловікові або в дружині, в дітях та в ближніх.

            Оскільки дивишся в світлі віри – основною метою життя в родині є будування глибоких зв’язків між особами, що опираються на вірі, які ведуть до з’єднання з Богом. (пор. Зошит № 17)

 

пропозиції запитань для ділення:

 

-     постарайтеся «просканувати» ваші сімейні відносини, спосіб мислення, сімейні звичаї – поясненнями Катехизму… 

-     наслідки намагання дотримуватися Першій Заповіді – допомагеє нам та нашим дітям «закохатися в Богові»?

 

 

Тема: наша сім’я і Друга Божа Заповідь

духовний коментар:     

«Господи, Боже наш, яке предивне Твоє Ім'я по всій землі!» (Пс 8, 2).

Друга Заповідь наказує шанувати ім’я Господнє: ім’я Господа є святе.

Друга Заповідь забороняє будь-яке невластиве вживання Імені Бога. Богохульство полягає у зневажливому вживанні Імені Бога, Ісуса Христа, Діви Марії і святих.

Кривоприсяга закликає Бога бути свідком брехні. Кривоприсяга є поважною провиною перед Богом, Який завжди вірний Своїм обітницям.

«Не кляніться ні Творцем, ні творінням, хіба що справа є одночасно правдивою, необхідною і шанобливою» (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 38)

 Під час Хрещення християнин приймає своє ім'я в Церкві. Батьки, хресні батьки і парох мають пильнувати за тим, щоб давалося християнське ім’я. Покров святого є взірцем любові і забезпечує його молитву.

 Християнин розпочинає свої молитви і свої дії знаком Хреста «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».

Бог кличе кожного на ім'я (Іс 43, 1). (пор. ККЦ, 2160-2167)

Про те, що Мойсей відчув Божу любов, свідчить його прохання, щоб він міг побачити Бога в славі: "І говорив (Мойсей): «Покажи мені, благаю, твою славу!». І (Господь) відповів: «Я появлю перед тобою всю Мою доброту і виголошу перед тобою Ім'я Господа; і милуватиму, кого милуватиму, і милосердуватимусь, над ким буду милосердуватись».
І додав: «Лиця ж Мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити Мене і жити». Далі Господь сказав: «Ось місце коло Мене, стань на цій скелі; і як проходити¬ме Моя слава, я поставлю тебе в щілині скелі й Моєю долонею прикрию тебе, поки не перейду. Потім я заберу Мою руку, й ти побачиш мої плечі; лиця ж Мого бачити не можна» (Вих 33, 18-23) (пор. Зошит № 4)

    “Мати Ісуса перед очима”, дивитись як славить Бога, прославляє Його ім’я, згідно з першим закликом “Отче наш”, є підставою преклоніння. Є вона одночасно формою тихого наповнювання цілої особи через внутрішнє діяння Духа Ісуса Христа. Можливість брати участь і єдність яку Бог дає нам в дарі називається правильно комунією, з’єднанням, коли Бог робить через неї своє багатство нашим. (пор. Зошит № 8)

Багатьох криз в подружньому житті можна уникнути, якщо б чоловік і жінка старалися про надприродне бачення чоловіка чи жінки. Тоді вони помічали б один в одному Христа, а це звільнювало б їх від свого роду зневолення, яке несе з собою надмірне очікування взаємності. У випадку подружніх відносин, коли віддаєш усе людині, не пов`язуючи цього з Богом, такої ситуації не можна уникнути. Чоловік чи жінка, що віддає усе найближчій особі, очікує в спосіб немов природній, відповідної до свого віддання відповіді: Я роблю з себе дар для тебе, але прагну, щоб ти “відплатив” цим самим, сподіваюся що моє добро буде в повноті винагороджене. Чоловік, що цілковито вдивляється в жінку, починає незалежно від своєї волі забувати, що добро, яке помічає в жінці має свій початок в Богові – в джерелі всякого добра і любові. Тоді жінка стається для нього божком, який сам по собі здається добрим і достойним безмежної довіри. Подібно у випадку жінки, коли віддає себе цілковито чоловікові і ставиться до нього як до божка, дуже легко забуває вона про Христа. І тоді коли виникає ситуація  необхідного вибору між егоїстичним очікуванням чоловіка, а наукою Церкви в подружніх справах, вона підкоряється чоловікові, пояснюючи, що робить це ради подружньої любові. Внаслідок доходить до використання протизаплідних засобів, абортів, а все це в ім’я добра сім’ї. Деградація подружньої любові, яка тоді має місце, є наслідком невластивої ієрархії цінностей, а основою цієї ієрархії є ставлення до чоловіка чи жінки, як до божка.  (пор. Зошит № 17)

пропозиції запитань для ділення:

-     усвідом собі, з якою повагою, вірою, любовю промовляєш Імена Господні… якою, отже, є твоя реальна близкість з Богом у твоєму серці? наскільки твоя молитва формує цю блимзкість?
-     як факт, що Подружню Присягу ви склали «в Ім’я Бога», допомагає нам розвиватися  у родинному житті?

 

Тема: наша сім’я і Третя Божа Заповідь

духовний коментар:     

Встановлення неділі сприяє тому, щоб «усі могли користуватися достатнім відпочинком і дозвіллям для родинного, культурного, суспільного та релігійного життя». (II ВС, GS, 67.).
Кожен християнин повинен уникати накладання на іншого без потреби того, що йому перешкодило б святкувати День Господній. (ККЦ 2194н)

Потрібно переосмислити стосунок між часом, призначеним на працю та на святкування, щоб уникнути небезпеки роз’єднання сім’ї. На це звертає увагу Папа Бенедикт XVI у посланні, написаному з нагоди приготування до Всесвітньої зустрічі сімей, яка відбуватиметься від 30.05 до 2.06.2012 р. і буде присвячена темі: «Родина, праця та свято».
Папа підкреслює, що необхідні належна призадума та старання, звернені на те, щоб відновити значення справжнього свята, а особливо, неділі, яка є «днем Господнім і днем людини, днем сім’ї, громади та солідарності». Важливість цього питання виникає з того, що праця та свята дуже пов’язані з життям родин, обумовлюючи їх рішення, впливаючи на стосунки між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, відбиваючись на стосунках сім’ї з суспільством та Церквою. А сьогодні, на жаль, ці обумовлення випливають з того, що праця організовується лише з думкою про конкурентоспроможність та прибуток, а свято стає лише нагодою до споживацтва або втечі від дійсності. Це, в свою чергу, призводить до роз’єднання сім’ї й громади та поширення індивідуалістичного стилю життя.
Бенедикт XVI вказує на те, що Святе Письмо говорить нам про те, що «сім’я, праця та святковий день є Божим даром і благословенням, призначеними для того, щоб жити по-справжньому людським життям». Щоденний досвід, натомість, підтверджує, що справжній розвиток особистості включає не лише індивідуальний вимір, але й родинний та спільнотний, а також діяльність і взаємини. (за матеріалами Ватиканського Радіо)

пропозиції запитань для ділення:

-     днем чого… є неділя у нашй сім’ї?
-     як святкування нами сватого дня впливає на об’єднання нашої сім’ї, наш повноцінний розвиток?

 

Тема: наша сім’я і Четверта Божа Заповідь

духовний коментар:     

«Шануй батька твого й матір твою» (Втор 5, 16; Мр 7, 10).
Згідно із Четвертою Заповіддю Бог зволив, щоб після Нього ми шанували наших батьків і тих, яких Він, для нашого блага, наділив владою.
Подружня спільнота базується на союзі і згоді подружжя. Подружжя і родина спрямовані на добро подружньої пари, народження і виховання дітей.
«Людське і християнське благо особи і суспільства тісно пов'язане з добрим станом подружньої та сімейної спільноти» (II ВС, GS, 76).
Діти зобов'язані шанувати своїх батьків, бути їм вдячними, відповідно слухати їх і допомагати їм. Синівська пошана сприяє гармонії всього родинного життя.
Батьки перші відповідають за виховання своїх дітей у вірі, молитві та всіх чеснотах. Вони зобов'язані піклуватися, наскільки це можливо, про фізичні і духовні потреби своїх дітей.
Батьки повинні поважати покликання своїх дітей і сприяти його втіленню. Вони мають пам’ятати і навчати, що першим покликанням християнина є йти за Христом. (пор. ККЦ 2247-2253)

Тиск оточення настільки великий, що, коли батьки не свідчать власним прикладом, як треба жити, не вистачить лише моралізаторської розмови, якій діти чинитимуть опір. Краще не обманювати себе, що вони не бачать, як ми насправді живемо і на що опираємося.  
Зазвичай чоловік і жінка прагнуть стати батьками і вбачають у цьому природне доповнення своєї любови. Однак, коли приходить на світ перша дитина, стосунки між ними змінюються, і чоловік мусить прийняти появу нової особи, яка має особливі права на почуття дружини.
Жінка прагне мати дитину, трактуючи її як частину самої себе. Вона плекає надію, що малюк зробить її життя змістовним, заповнить порожнечу і самотність. Дуже часто дружина прагне, щоби дитина її  д о п о в н ю в а л а, щоб дала їй те, чого не зміг дати власний чоловік.
Як правило, це вдається, принаймні на початках. Дитина, тісно пов’язана з матір’ю, уповні відповідає на її почуття, а мати ще міцніше поєднується з нею. Проте егоїстичне очікування доповнення через дитину не є виразом правдивої любови.
Правдива любов виражається у виході назустріч потребам иншої людини, щоб доповнити її у тому, що для неї є найціннішим. Це прагнення зробити кохану особу повністю щасливою, а не навпаки: зробити з її допомогою щасливим себе самого.
Звичайно, мати прагне віддавати себе дитині і слугувати їй, очікуючи, однак, від неї взаємности. І нарешті її отримує – дитина віддячує любові усмішкою, поглядом, жестом, що для матері є найвищою нагородою. Дуже легко за такої ситуації почати спиратися на дитину як на божка. Легко забути, що єдиною опорою є Господь і, окрім Нього, не маємо нікого, хто любив би нас любов’ю повною і справжньою. (пор. ДЛБ)

Постійний сповідник, співпрацюючи з батьками, формував би в дитини вірну думку щодо Божої волі. В той же час він піднімав би авторитет батьків та заохочував дитину до послуху волі Бога, яку Він виявляє через них. (пор. Зошит № 18)

пропозиції запитань для ділення:

-     як наші подружні відносини – формують/деформують наших дітей?
-     чи помічаємо тісний зв'язок: наш послух для Бога – слухнаяність дітей?
-     як співпрацюємо із священиками та сестрами-черницями для духовного формування наших дітей?

 

Тема: наша сім’я і П’ята Божа Заповідь

духовний коментар:     

«У Його руці душа всього живого, дихання кожного людського тіла» (Іов 12, 10).
Усяке людське життя, від часу його зачаття аж до смерті, святе, бо Господь забажав людину задля неї самої на образ і подобу Бога, Живого і Святого.
Убивство людини тяжко суперечить гідності людини та святості Творця.
Від свого зачаття дитина має право на життя. Безпосередні аборти, тобто бажані як мета чи засіб, є «ганебною практикою» (II ВС, GS, 27), яка серйозно суперечить моральному законові. Церква карає канонічною карою відлучення від Церкви за цю провину проти людського життя.
 Оскільки від свого зачаття зародок повинен вважатися людською особою, необхідно захищати його цілісність, дбати про нього і лікувати, як кожну іншу людську істоту.
Навмисна евтаназія, незалежно від її форм і мотивів, є вбивством. Вона серйозно суперечить гідності людської особи і пошані до Живого Бога, її Творця.
(пор. ККЦ 2318-2324)

Ініціатори зведення цієї святині хотіли показати світові любов, працю та служіння переживані перед Богом, так, як жила ними Свята родина в Назареті. Проте, умови життя дуже змінилися; разом з ними здійснився величезний прогрес в області техніки, у соціальній та культурній площині.
Ми не можемо задовольнятися цим поступом. Разом з ним завжди повинен реалізуватися прогрес моральний, тобто увага, захист і допомога виявлені родині - оскільки великодушна і нерозривна любов між чоловіком і жінкою є ефективною рамкою та основою для життя людини під час її вагітності, народження, зростання і природної смерті. (Бенедикт XVI, посвячення храму Святої Сім’ї  в Барселоні)

пропозиції запитань для ділення:

-     на якому етапі життя людини для нас найважче помічати в ній Божу святість?
-     як, у нашій сімї, у цивілізаційний прогрес впливає на наш моральний розвиток?

 

Тема: наша сім’я і Шоста Божа Заповідь

духовний коментар:     

«Любов є головним і вродженим покликанням кожної людини» (ЙП II, FC, 11.).
Створивши людину чоловіком і жінкою, Бог наділяє кожного з них рівною особовою гідністю. Кожному - і чоловікові, і жінці — належить визнати і прийняти власну сексуальну тотожність.
Христос – взірець та джерело цнотливості. Усі хрещені покликані жити в чистоті, кожен за власним станом життя.
Цнотливість означає інтегральність сексуальності в особі. Вона передбачає зростання в пануванні над собою.
Серед гріхів, які серйозно суперечать цнотливості, слід назвати мастурбацію, розпусту, порнографію та гомосексуальні вчинки.
Союз, добровільно укладений подружжям, передбачає вірну любов. Він накладає на них обов'язок зберігати своє подружжя нерозривним.
Перелюб і розлучення, полігамія і «вільні зв’язки» є важкими образами гідності подружжя. (пор. ККЦ, 2392-2400)

Керувати душею - це вести її Божими шляхами, це вчити її слухати Божих натхнень та відповідати на них, це пропонувати їй властиве для ситуації практикування чеснот, це не лише зберігати її в чистоті та невинності, але також допомагати їй іти вперед дорогою до досконалості – це від усіх сил допомагати їй досягати такого рівня святості, до якого Бог її призначив.  (пор. Зошит № 9)
Тілесним є не лише той, хто підкоряється спокусам проти чистоти. Тілесною людиною є той, хто пригортається чи прилипає до цього світу, до того, що матеріальне, видиме, що можна відчути, що помічають наші чуття; прилипнути до того, що саме сприймають наші чуття як єдиний важливий конкрет. Тілесність, це спосіб бачення світу лише з матеріального боку - не звертаючи уваги на те, що духовне. В тілесній людині право гріха має перевагу над правом розуму та духа, тому немає в ній ставлення віри, немає довірення Богові та любові Бога. (пор. Зошит № 6)
Спокуси проти чистоти – це для нас заклик до боротьби з прагненням бути кимсь великим. (пор. Зошит № 5)
Доки не розуміємо, наскільки боляче ранимо Бога нашою гордовитістю, можемо бути частіше виставлені на спокуси (зокрема - проти чистоти). Бог може дозволити щоб це відбулося, тому що цей вид гріха, як правило, набагато більше, ніж гріх гордині, звертає увагу нашого сумління та усвідомлює правду про нас - викликаючи в нас каяття. (пор. Зошит № 25)

пропозиції запитань для ділення:

-     як поєдную в собі мою статевість – з духовним життям?
-     яким чином, у змаганні за чистоту у подружньому житті, формується перед Богм моя простота та смиренність?
-    чи помічаю, що моя чи інших чистота – це Христос в мені чи в другій людині (а не просто: відсутність нечистих гіхів)?

 

Тема: наша сім’я і Сьома Божа Заповідь  

Духовний коментар: 
«Не кради» (Втор 5, 19). «Ані злодії, ані зажерливі (...) ані грабіжники - Царства Божого не успадковують» (1 Кор 6, 10). Крадіж є привласненням добра іншого проти розумної волі власника.
Будь-яке несправедливе привласнення і вживання добра іншої людини суперечить Сьомій Заповіді. Вчинена несправедливість вимагає відшкодування. Обмінна справедливість вимагає повернення вкраденого добра.
Сьома Заповідь наказує практикувати справедливість і милосердя в управлінні земними благами й плодами людської праці.
Дане Творцем панування над земними багатствами, рослинами і тваринами не може бути відділене від шанування моральних обов’язків, у тому числі і від вимог прийдешніх поколінь.
Милостиня, дана вбогим, є свідченням братерської любові: вона є практикуванням справедливості, яке приємне Богові.
Серед багатьох людей без хліба, притулку, без постійного місця як не впізнати Лазаря, голодного жебрака з притчі? (пор. Лк 16, 19-31) Як не почути голосу Ісуса: «Мені також ви того не зробили» (Мт 25, 45)?                     (пор. ККЦ 2450-2463)
 
Одна з найбільш небезпечних хвороб душі, за аналогією з клептоманією, може бути названа "сміттєманією". Клептоманія, це хворобливе прагнення вкрасти (як правило, невеликих об'єктів), що відбувається під впливом непереборного імпульсу. "Сміттєманія" є схильністю нагромаджувати сміття - речі абсолютно другорядні - з точки зору віри і вічного життя.
Людина, яка живе духом цього світу - закохана в речах цього світу. Вони, коли їх не пов’язувати з Творцем – стають як сміття – абсолютно непотрібними. Коли речі створені Богом – хоча й по суті добрі - відділяють нас від Творця, замість того, щоб спрямувати нас на Нього - у світлі віри, стають просто сміттям. Таким чином прив’язаність до них та їх нав'язливе накопичування стає для нас серйозною небезпекою. (пор. Зошит № 28)
Любити – це означає давати себе, уділяти блага іншим. Однак недостатньо давати лише матеріальні блага. В світлі віри духовні – більш важливі. Якщо ти не даєш їх своїм близьким, тоді має місце своєрідна духовна “крадіж”, своєрідна духовна “кривда”. Адже вони мають право на ці блага. Твоє оточення має право на те, щоб зростаючи в освячуючий благодаті, в прямуванні до святості, ти ставав для них чистим каналом благодаті. В світлі віри, твоє зростання в святості стає найбільш цінним даром для твоїх близьких. Ти мусиш піддати під сумнів свою любов, мусиш стати в правді і запитати, чи дійсно ти любиш. Ти, напевно, свято переконаний, що любиш свою дитину, бо не лише піклуєшся про земні справи, але також молишся за неї. Але вартість і ефективність твоєї молитви залежать не від почуттів, а від ступеня освячуючої благодаті, від ступеня твоєї віри і любові Бога. Якщо немає в тобі внутрішнього життя, якщо немає в тобі зростання віри і Божої любові, то, в духовному сенсі, ти стаєш для свого оточення “злодієм”.
Мати, яка є “літеплою” християнкою і не притулилась через віру до Христа, має зрозуміти, що з-за того, що вона не полюбила Христа, також не полюбила до кінця свого дитя. З-за того, що вона не приймає св. Причастя, позбавляє особливих благодатей також своє дитя, яке є для неї скарбом. Несвідомо обкрадає його з тих благодатей, які спливали би на нього завдяки її святим Причастям. Бо кожна участь в Євхаристії, кожна сповідь, приймання інших таїнств і кожна молитва в силу “системи сполучених посудин”, тобто нашої тісної позв’язаності в Містичному Тілі Христа, є завжди одночасним даванням добра іншим. Ти настільки любиш свого чоловіка, сина, дочку, батьків, близьких тобі осіб чи більш чужих, наскільки сам навертаєшся до Бога, наскільки прямуєш до святості і дозволяєш, щоб вже не ти жив, але жив в тобі Христос. (РпВ)
 
пропозиції запитань для ділення:
-        як моє духовне недбальство відбивається на моїх найближмх?
-        що допомагає мені не ставати "сміттєманом"?

 

Тема: наша сім’я і Восьма Божа Заповідь 

духовний коментар:  

«Не свідкуй ложно…» (Вих 20, 16).
Учні Христа «одягнулись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф 4, 24).
Правда, або правдомовність, є чеснотою, яка полягає в тому, щоб виявити себе правдивим у своїх вчинках і говорити правду, остерігаючись дволичності, удавання і лицемірства.
Християнин не повинен «соромитися свідчити про нашого Господа» (2 Тим 1, 8) у вчинках і словах. Мучеництво є найвищим свідченням про істинність віри.
«Сакраментальна таємниця сповіді є непорушною» (ККП, кан. 983, § 1).
Треба зберігати таємниці, пов'язані з фахом.  (пор. ККЦ, 2504-2511)

Ти отримав скарб і надзвичайий дар, який не можеш зберігати лише для себе. В іншому ж випадку - ти закопав би його. Ти маєш цей безцінний скарб передавати іншим, маєш ним ділитись. Ти маєш свідчити про те, чим ти був обдарований, що відкрив, що любиш і що звершив в тобі Святий Дух. Чим більше ти будеш слухняний Святому Духу, тим в більший мірі Він відтворить в тобі образ Христа і, поглиблюючи в твоєму серці любов до Церкви, зумовить, що ти будеш вірний своєму покликанню давати свідчення Правді. (пор. РпВ)

Кожен, хто шукає добра в людині, не дбаючи про єдність з Богом, раніше чи пізніше розчарується. Чоловік і жінка, які одне для одного роблять добро розраховуючи на віддячення від іншої особи, але не шукають опори в Христі, колись переконається, що у ставленні тієї особи є багато егоїзму, та що вона не відповідає на її любов згідно з сподіваннями.
У своїй великій любові до нас, Бог очікує, що ми саме з Ним будемо зустрічатися через наших найближчих, що чоловік помічатиме Його в своїй дружині й навпаки, а вони обоє – в дітях, у ближніх. (пор. Зошит № 17)
 
пропозиції запитань для ділення:
-  яким є моє свідчення про Господа – перед найближчими?
-  як допомагає мені християнська поведінка моїх найближчих?

 
< Поперед.
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino