23.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Зошит №12 Покора - робити місце для Господа Версія в форматі PDF Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
ГіршеКраще 
    Серія: До Нової Євангелізації                                                      ЗОШИТИ РУХУ  НАЗАРЕТСЬКИХ  РОДИН          

Покора – робити місце для Господа

      Зошит №12        

КАМ’ЯНЕЦЬ ПОДІЛЬСЬКИЙ 2002

    Друкується з дозволу Курії Римсько-Католицької Дієцезіїв Кам`янці Подільському09.10.2001 р.        

 Редакційна колегія:Славомир Б`єля, о. Анджей Бучель,
       о. Тадеуш Дайчер, Яніна Міль,
      о. Ярослав Пілат, Ґражина Рухлевіч          

       

І. “ЙОМУ ТРЕБА РОСТИ, МЕНІ Ж – МАЛІТИ” (Йн 3,30) Коли донесли Йоану Хрестителю “Отой, що був із тобою по той бік Йордану й що про нього свідчив ти, – он він христить, та й усі до нього йдуть. [Йоан] (…) промовив: «Не може людина щось приймати, коли не дано воно їй із неба. Самі ж свідчите мені, що я сказав: Не Христос я, лише послано мене поперед нього. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилася! Йому треба рости, мені ж – маліти»” (Йн 3,26-30).Слова св. Йоана Хрестителя: “Потрібно Йому [Христу] рости, мені ж – маліти” саме підкреслюють основну дорогу євангелізації. 

Зменшуватися та зникати, щоб Бог міг через нас євангелізувати

 Цей великий пророк, про якого Ісус сказав: “Між народженими з жінок нема нікого більшого понад Йоана” (Лк 7,28), коли дізнався, що Ісус навчає, відразу почав  зменшуватися та зникати. Дивлячись на постать св. Йоана Хрестителя, можна сказати, що він був немов спрямований на те,  щоб бути забутим, щоб відійти в тінь.Той, котрий ціле своє життя присвятив проголошенню приходу Месії та приготуванню вибраного народу на цю подію, після Його приходу розмовляв з Ним лише раз – коли Ісус просив у нього хрещення.Натомість на другий день, як згадує євангелист Йоан, Ісус немов випадково пройшов біля нього, та відібрав у нього учнів.Його учні, коли почули свідчення, яке дав про Ісуса Йоан, вказуючи на Нього: “Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає (…) Він – Син Божий” (Йн 1,29.34), почали його залишати. Ісус не виявляв Йоану у видимий спосіб ні вдячності, ні особливого зацікавлення. Не кликав його, щоб пішов за Ним.Навпаки, залишив найвірнішого свого провісника в самотності та розгубленості. Також, після його ув'язнення не дав Він жодного знаку пам'яті про нього, хоча, перед іншими говорив про нього з найбільшою пошаною. Коли у в’язниці доходили до Йоана звістки про діяння Месії, то його серце переповнювала ще більша розгубленість. Євангелист Матей пише: “Почувши у в’язниці про діла Ісусові, Йоан послав його спитати через своїх учнів: «Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?» У відповідь на це Ісус сказав їм: «Ідіть і сповістіть Йоана про те, що чуєте й бачите: Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина. Щасливий, хто через мене не спотикнеться»” (Мт 11,2-6). Можна запитати: чому Йоан Хреститель, який під час хрещення Ісуса почув голос з неба “Це Син мій любий, що його я вподобав” (Мт 3,17), переживає сумніви? Виноска до цього фрагменту Євангелія пояснює: “Йоан через об'явлення знав, що Ісус є Месією (Йн 1,26-34). Однак Йоан дуже сильно тримався єврейського розуміння Месії, та не відрізняв першого приходу Месії від другого. Ісус повинен був розпочати своє діяння від хрещення вогнем, тобто від суду, що карає грішників. А тут учні розповідають йому про «вчинки» Месії, що не мають нічого спільного з судом та покаранням. Тому Йоан звертається до Ісуса з виразним запитанням, та в якійсь мірі домагається, навіть з нетерпеливістю, щоб справедливо повестися з тими, котрі противляться випростовуванні доріг для Господа. Ісус не відповідає прямо  «так» або «ні», але достатньо однозначно дає зрозуміти, що в Ньому здійснюються месіянські пророцтва. Отже, Ісус не є Месією, що мстить, але Месією, що чинить добро, «страждаючим Господнім слугою». Починає місійну діяльність не з покарання, але з добродійств спасіння. Таємниця Месії також для Йоана була частково закритою”. Той, котрий провістив прихід Христа, не до кінця міг розуміти Його місію. Незважаючи на це, постійно жив в дусі слів, які сам колись промовив: “Потрібно, щоб Він зростав”. Заради Христа хотів зменшуватись, хоча  чимраз менше Його розумів.  Забутий тими, котрі раніше слухали його з захопленням, погоджується також на те, що забуде про нього Месія, а також на те, що не зможе Його повністю  зрозуміти.Позбавлений ознак зацікавленості з боку Месії, про котрого сам засвідчував, що “є Сином Божим”, Йоан міг почувати себе  залишеним та забутим – не лише людьми, але й Божим Сином.Його самотність у в'язниці нагадує самотність Христа в Гетсиманії та покинутість Ісуса в ту хвилину, коли кликав: “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?” (Мт 27,46).Цей процес, в якому Йоан Хреститель зменшувався, допровадив його до мучеництва, як в духовному, так і в фізичному сенсі, подібно як це пізніше сталось і з самим Месією. Йоан готував вибраний народ до прийняття месіянського послання Христа не лише своїм навчанням, але також своїм життям.Його мученицька смерть у великій самотності та духовній темряві найповніше з'єднала його з Христом, хоча у хвилину своєї смерті ще нічого не знав про відкуплюючу жертву Христа, яка невдовзі мала звершитись.Йоан Хреститель вчить, що зростання Христа в тобі та в інших не може відбуватися без твого  вмирання для себе. 
Та, котра вчить нас прихованого життя
 Життя св. Йоана в багатьох моментах нагадує життя Божої Матері. Найбільшим прагненням та найбільшою радістю Марії є показувати Христа та вести нас до Нього.Покірна Господня служниця не очікує для себе ні пошани, ні вдячності.Вона вибрала прихованість, та те, що буде забутою. Живе в тіні та прихованості навіть після того, як Христос оголосив Її Матір'ю нас усіх.Як Матір не нав'язує нікому своєї присутності, хоча любить всіх своїх дітей незбагненною любов'ю – любов'ю самого Бога, яка через Неї нам об'являється. Її любов огортає і тих, котрі Її визнають та люблять, і тих, які Її не приймають. Тож мати любить свою дитину і тоді, коли та її не визнає та коли є для неї джерелом страждання.Любов Божої Матері наближає до нас безмір любові Бога, що кохає нас повнотою любові – любові батьківської та материнської. 
Не заслоняти собою Христа
 В ситуації, коли учні Йоана та натовпи його слухачів залишають його, щоб іти за Ісусом, він говорить про “найвищу радість”.Це особливо переконливе свідчення про правдиву апостольську поставу.Найбільшою радістю апостола є бачити зростання Христа та виконувати волю Божу, щоб зменшувати самого себе ради Нього.Це не легко – зменшуватися і зникати – зникати ж таким чином, щоб ніхто про тебе не згадував. Це важко, тому що в кожній людині є протилежні прагнення. Безсумнівно, також в тобі є дуже сильне прагнення бути поміченим, доціненим, прагнення здобути повагу. Твоє “я” домагається для тебе першого місця.Від бажання пошани не оберігає нас навіть апостольська діяльність.Тож так часто спостерігаєш, що дуже важливим є для тебе те, як тебе оцінюють інші люди, чи подобається їм твоя поведінка, чи те, що говориш приносить тобі пошану та вдячність. Якщо не противишся цим прагненням, займаєш місце, що належить Христу – заступаєш Його собою.Правдою є те, що Христос хоче користуватися тобою. Однак всяке апостольське служіння справжнє та плідне настільки, наскільки не дозволяєш власному “я” зайняти призначене Йому місце.Якщо хочеш прийняти Христа, мусиш зменшуватись. Лише тоді Він буде зростати в тобі та в тих, між котрими ти апостолуєш. Якщо знаряддя буде ставати чимраз менше видимим, тоді сам Христос почне через твоє служіння будувати Своє діло у світі.  Постава, яку виражає визнання св. Йоана Хрестителя: “Йому треба рости, мені ж – маліти” — це істотний елемент дороги до святості. Знаряддя мусить зникнути, щоб видимим був Бог.Потрібно також, щоб процес твого зникання відбувався в радості, щоб твоя радість з того, що Христос зростає, досягала своєї повноти власне одночасно з тим, що ти поступово зменшуєшся. 
Коли настає час, що мусиш зникати
 В житті багатьох людей процес зникання та зменшування починається лише з віком. Приходить час, коли потрібно йти на пенсію. Тоді втрачаєш посаду, позицію, визнання, владу. Потрібно відійти, щоб інші могли служити на нашому місці. Таке зникання внаслідок необхідності може бути дуже болісним. Це також стосується місця в родині, коли людина з плином років помічає, що є чимраз менш важлива, що стає забута.Однак саме в цьому ти повинен помітити великий шанс для свого освячення.Через твоє зникання та відмирання для себе буде зростати в тобі Христос. Зникання означає смерть для твого “я”, яка часто може здаватися чимось гіршим від фізичної смерті – але це шанс даний тобі. Не відкладай свого відмирання для себе аж до часу, коли постарієш, коли через твоє здоров'я та вік будеш змушений залишитись на узбіччі великих справ цього світу.Якщо можеш – ти повинен постійно зникати та зменшуватись.Твоє зникання через відходження від виконування важливих завдань повинно, однак, завжди відповідати Божій волі щодо тебе. Ти не повинен відходити зарано, але також – і не запізно. Йоан Хреститель, котрий дожив приблизно до тридцяти років, вчить, як зменшуватись та відходити в час, який для нас вибирає Бог. 
Що полегшить тобі зникання
 Твоє принижування себе і зникання було б легшим, справжнішим та радіснішим, коли б ти якнайчастіше усвідомлював собі живу присутність Христа поруч тебе – Його присутність в Євхаристії та в усіх інших таїнствах, а також Його присутність в самому тобі та інших.Якщо ти будеш впевнений вірою, що живеш в присутності Бога, навіть, якщо це буде віра позбавлена емоцій, тоді для тебе буде очевидним, що ти повинен зробити все для того, аби повага, любов та вдячність скеровувались до Христа, а не до тебе.Ти є лише грішним та непотрібним слугою. Твоє завдання – зосередити власну увагу та увагу інших на Христі. Ціле твоє життя та апостольські старання повинні бути помічанням Христа та показуванням Його іншим. Коли зустрінешся з браком зацікавлення твоєю особою або твоєю апостольською працею – бажай прийняти це з радістю. Той, хто повинен зменшуватись, не може очікувати визнання.Коли почуватимеш себе непоміченим, покинутим та забутим не лише людьми, але й Богом – так, як міг почувати себе святий Йоан – то це ж не означає, що Бог забув про тебе. Він постійно є біля тебе та пам'ятає про тебе більше, ніж ти сам міг би це собі уявити. Він просто веде тебе цією самою дорогою, якою вів Марію або Йоана Хрестителя.Якщо б ти очікував вдячності та розуміння, тоді твоя апостольська праця була б оманлива та несправжня. Йоан Хреститель своєю поставою та мучеництвом приготував вибраний народ на повніше розуміння , постави Христа, а пізніше на розуміння Його страждань та смерті. Мучеництво Йоана, як духовне, так і фізичне, через яке він міг з'єднуватись з розіп'ятим Христом, було великим Божим даром для нього. Якщо захочеш наслідувати, поставу Йоана Хрестителя, Бог також тебе наділить даром мучеництва серця, щоб ти міг з'єднатися з Ним – страждаючим, покинутим, одиноким. Під хрестом вмираючого Христа стояла Марія. Вона також є біля тебе в твоїй самотності та покинутості, коли вмираєш для себе. Мати Церкви і Мати кожного з нас, котра також ішла дорогою випробувань віри, і, напевно, найкраще розуміє твою самотність, страждання, біль серця. Твоє майбутнє та твоя година смерті, коли будеш найбільш самотнім – в руках Бога, воно також огорнене особливою дбайливістю твоєї Матері. Пам'ятай про Її постійну присутність поруч з тобою. 
Коли твоє зникнення з чийогось життя може бути допомогою та даром
 В дорозі до святості може бути й так, що будеш змушений  відійти з життя когось тобі близького – щоб допомогти йому знайти опору виключно у Христі.В ситуації, коли ти дуже з кимсь зв'язаний: чи емоційно, чи через якісь між-людські відносини, може це бути для тебе дуже важким і незрозумілим.Чому маю залишити когось, хто розраховує на мою допомогу та очікує її від мене? Коли св. Йоан Хреститель говорив: “Йому [Христу] треба рости, мені ж – маліти”, він знав, що має відступати та повільно втрачати позицію того, хто готує дорогу для Господа (пор. Іс 40,3). Однак, хіба ж він повністю розумів, чому має відійти в такий спосіб – без слова? Чому не може допомагати Христові так, як його учні?Відійти без розмови з Ісусом та без жодного пояснення мусило бути для Йоана дуже важким.  В ситуації, коли Бог від тебе буде вимагати подібної поведінки та подібних вирішень у твоїх стосунках з іншими, напевно з'являться різноманітні сумніви: чому я маю відступити в такий спосіб? Тож ця людина цього не зрозуміє, тож їй це може здаватись навіть чимось нелюдським. Можливо, Йоан Хреститель переживав подібні сумніви: Як це? Тож я жив для того, щоб зустрітися з Месією, щоб служити Йому, а тепер, коли Він приходить, я не ділюся з Ним своїм досвідом та не допомагаю, але відходжу – чому? Однак, Христос саме цього очікував від Йоана. Якщо б Йоан не відійшов, він би перешкоджав діянню благодаті та зростанню Христа. Щось подібне може статись і в твоєму житті.Такий процес відходження може бути таким же болісним, як вмирання і то для обох сторін. Бо це насправді процес відмирання чогось в нашому житті, а людина не хоче вмирати, бунтується проти вмирання.Однак для того, щоб Христос міг зростати в твоєму ближньому, ти іноді будеш змушений відступити та через власне маління приготувати місце для Христа.Не можеш заступати собою Христа. Хоча б ця друга особа казала, що ти цього і не робиш, а навпаки, допомагаєш їй знаходити Ісуса, то так насправді це може бути лише однобока думка.А коли твої почуття будуть бунтуватись, що є цілком зрозуміло, пам'ятай, що твої рішення мають бути рішеннями волі. 
Для того, щоб ти вмів зникати, потребуєш допомоги духовного керівника
 Щоб спосіб твого відходження відповідав Божим очікуванням та щоб ти зайвий раз не ранив іншої особи, бажано користуватися порадами духовного наставника. Якщо натомість вони здавалися б тобі занадто важкими, якщо б ти вважав, що духовний наставник вимагає від тебе надто багато, ти повинен йому про те сказати, представляючи ще раз усі свої сумніви.Якщо духовний наставник змінить свою вказівку, а так може бути, не будеш вже наражений на зраду Божій волі. Однак, у випадку, коли він підтвердить попередню вказівку, будеш мати певність, що це об'єктивно найкраще рішення, як для тебе, так і для тієї іншої особи.1 1 Подивись: Р.Ґаріґу-Лаґранж ОР, “Три періоди внутрішнього життя”, Познань 1962, т.І, с.267нн.: “Потрібно мати велику покірність у слуханні та виконуванні порад, даних наставником, в іншому разі ти більш би прямував дорогою власної волі, ніж волі Бога. Можна признаватися, що маєш серйозні труднощі в застосуванні даної поради, але якщо це вже вчиниш, потрібно підпорядкувати свою думку тому, хто нами керує.”Триматися вказівок духовного наставника та, наскільки можливо, достосовувати прийняті рішення до актуальних умов, залежно від його порад, є дуже важливою справою в дорозі до святості. Кожного разу, коли сходиш з цієї дороги, наражаєш себе на невірність та падіння.Ти повинен робити все, щоб твої важливі рішення виникали завжди з послуху Божій волі. В іншому разі твоє сумління пригадає тобі твою невірність, а може трапитись і так, що після якогось самовільного рішення з'явиться ціла лавина наступних. А це ж найбільша загроза, тому що така лавина може підхопити тебе та довести до дна падіння. Якщо зробиш усе, щоб не заступати іншим Христа, щоб стосунки інших з Христом могли поглиблюватись, навіть ціною самотності та деяких поранень, Він уділить тобі такої радості, про яку говорить Йоан Хреститель: “Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! Йому треба рости, мені ж – маліти” (Йн 3,29-30).Свідомість, що через твоє “маління” Христос зростає в іншій людині, буде для тебе  найбільшою радістю.                    ІІ. ЖИТТЯ В ПРАВДІ ЯК УМОВА ГОТОВНОСТІ НА ЗУСТРІЧ З ГОСПОДОМ  “Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити” (Лк 12,35-37). 
Господь виходить тобі назустріч
 Заклик до чування та готовності на прихід Господа зустрічаємо дуже часто, тому що це не є лише закликом до готовності на зустріч з Богом у хвилину смерті.Бог хоче, щоб ти  очікував на зустріч з Ним в своїй щоденності. Він же приходить до тебе в різноманітних ситуаціях твого життя. Він присутній в тобі та постійно перебуває біля тебе через усе, що створив.Він присутній у подіях.Він також присутній у своїй волі, яку хоче тобі об'явити.Тому й дуже важливо, щоб ти був відкритий на те, що Він невтомно виходить тобі назустріч та залишається з тобою.Як потрібно розуміти таку відкритість?Передусім – як  тривання в правді. 
Зустріч у правді Тривати в правді – це приписувати Богові кожне надприродне добро, яке є в твоєму житті, це позбуватися усіляких ілюзій щодо того, що воно твоє. Тривати в правді – це приписувати собі грішність та часту закритість на Бога, котрий виходить тебе зустріти.Ці два елементи необхідні для того, щоб з'явилась в тобі відкритість на Нього, але цього ще не вистачить. Потрібно, щоб ти, незалежно від грішності, яку собі усвідомлюєш, постійно робив зусилля волі, щоб перебувати в присутності Бога.Якщо твоє старання закінчиться успіхом, тоді, для більшої покори, визнай Господу: Боже це не я молився, це не я був Тобі вірний – це Ти. Я ж завжди невірний.Це не означає, що ти не є співтворцем добра, яке Бог здійснює через тебе. Це правда, що в цій сфері співдієш, але для повнішого приниження себе перед Господом добре буде, якщо іноді промовчиш про цю свою співучасть. 
Згода на поразку
 Роблячи зусилля, щоб перебувати в присутності Бога, старайся з повною активною участю твоєї волі про вірність у цій сфері. Однак одночасно погоджуйся на те, що закінчиться це все поразкою, якщо Бог не вбереже тебе від неї.Постійно з довірою простягай руки до Господа, очікуючи милосердя від Нього. Часто визнавай свою нездатність бути вірним з огляду на твою грішність. Взивай до Бога: “Господи, я роблю ці свої зусилля не для того, щоб переконатися, що сам, своїми силами здатний досягти успіху. Чиню це, щоб вийти назустріч Твоїй волі, та погоджуюсь на можливість падіння, якщо Ти в своєму милосерді не убережеш мене від нього”.Якщо будеш старатися в такий спосіб ставати в правді перед Богом, тоді, незалежно від твого визнання, що немає в тобі достатньої віри та довіри, будеш постійно пробувати виходити Богові назустріч. 
Полова та зерно
 Завжди, коли Бог в своїй любові до тебе робить диво і, незалежно від твоєї закритості, дає тобі здатність піднестися вище від того, що пізнаєш лише розумом, можеш визнати, що це діяння Бога в тобі.Для твоєї більшої покори ти повинен визнати, що все твоє майно – це полова, а зерно надприродного добра належить Богові.Не бійся признатися в цьому.Мусиш вміти відділяти зерно від полови та визнавати, що  це Бог чинить добро через тебе, а в тебе постійно лише полова. Признаючись до скирти своєї полови, будеш простягати руки до Того, котрий є власником зерна та будеш взивати до Його милосердя.Стаючи в правді перед Богом та простягаючи з довірою до Нього свої пусті долоні, скористаєшся даром Відкуплення.Грішник, котрий простягає руки, щоб отримати скарб Відкуплення, отримає його.Бог очікує від тебе передусім кропітких зусиль  ставання в правді – щоб ти відділяв зерно від полови, щоб не приписував зерен надприродного добра собі, але дякував за них Богові, щоб ти простягав руки до Того, котрий силою відкуплюючої Жертви може тебе перемінити.Доки не станеш в правді, будеш закривати перед собою можливість користуватись благодаттю Відкуплення. 
Диво ходіння по воді
 Про те, до чого може довести привласнювання Божих благодатей, говорить, як здається, фрагмент Євангелія, що показує чудо ходіння по воді. Апостоли, перепливаючи озеро, побачивши Христа, що крокував по воді, в першу мить налякалися, бо думали, що це привид. Він же сказав до них: “«Заспокойтесь, - це Я, не страхайтеся!» Аж тут Петро озвавсь до Нього і каже: «Господи, коли це Ти, повели мені підійти водою до Тебе! ». «Підійди» – сказав Ісус” (Мт 14,27-29).Петро, почувши Христовий заклик, негайно вийшов з човна і почав ступати по воді.Це рішення, щоб залишити човен та почати йти по воді, було у св. Петра проявом певного  шаленства віри.Тоді в його поставі мусило бути щось з постави євангельської дитини. Лише євангельська дитина готова повірити в те, що настільки суперечить людському мисленню. Це ж очевидно, що людина не може ходити по воді, а св. Петро повірив, що може – тому що Ісус сказав до нього: “Підійди!” Коли, залишивши човен, став свідком очевидного дива, напевно перебував він тоді в правді перед Богом та визнавав, що це чудо відбувається незважаючи на його малу віру, або просто навпаки – незважаючи на його невіру та недовір'я.Цей “дотик Бога”, виражений дивом, міг викликати в нього глибоке досвідчення  власної марності та грішності. Св. Петро міг тоді побачити, що він є майже “суцільним гріхом”.Це показує попередня подія – пов’язана з покликанням Петра на Апостола – сцена, яка описує чудову риболовлю. Тоді Петро, здивований чудом, яке сталося: “…припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина»” (Лк 5,8). 22 Под. П.Ц. Босак OP, “Словник - конкорнанція осіб Нового Завіту”, Познань, 1991, с.342.Досвідчення власної нікчемності, поєднане з досвідченням величі Бога, в момент, коли Петро ступив по воді, було приводом того, що він не міг залишитись пасивним. Мусив прикласти зусилля, щоб хотіти піти по воді.Можливо, що кожний його крок був поєднаний зі змаганням, щоб не привласнювати собі диво, яке спостерігав. Можливо, він визнавав тоді перед Богом: Господи, це Ти чиниш так, що ходжу по воді, але ж моя віра і довір'я насправді – дуже слабкі. Однак, Ти, незважаючи на це, дозволяєш мені досвідчувати дива. Тому хочу постійно наново докладати зусиль віри в те, що Ти, незважаючи на мою духовну нікчемність, будеш продовжувати це чудо. Хочу іти до Тебе по хвилях озера, а одночасно погоджуюсь на те, що в кожну мить можу почати тонути, якщо Ти не захочеш довше зупиняти ради мене діяння законів природи.Факт, що диво тривало, напевно свідчить про те, що св. Петро протягом якогось часу тривав у правді, та що був відірваний від чудового знаку, якого був свідком; що свідомий власної духовної нікчемності пробував іти до Христа по воді, не привласнюючи собі дива, яке здійснилося. 
Коли Петро перестав тривати в правді
 Однак, в певний момент св. Петро в якійсь мірі перестав тривати в правді перед Богом.

Можливо, не вистачило йому покори та довіри?

Можливо, почав привласнювати собі це диво?Тож, напевно, не почав би тонути, якщо б весь час говорив собі: Оскільки Бог робить диво незалежно від моєї малої віри та довір'я, тоді я, заради Його любові, буду надалі старатися йти, розраховуючи тільки на Нього. Однак, ймовірно, Петро надмірно підкреслював свою співпрацю з благодаттю, а занадто мало – діяння самого Бога. Внаслідок почав дивитися  по-людськи на ситуацію, в якій опинився. 

Чому св. Петро злякався вітру?

- Можливо тому, що почав міркувати: Як я справлюсь, як мені вдасться подолати розбурхані води озера, як  я зможу далі йти  – я.Прийняття такої постави повинно було народитися з браку довіри та з браку тривання в правді. Це міг бути наслідок якоїсь форми привласнення Божих дарів та виникаючого з цього браку необхідних зусиль волі, щоб іти до Христа, перебувати в Його присутності та цілковито Йому довірятись. Наляканий Петро “почав потопати й крикнув: «Господи, рятуй мене!». Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: «Маловіре, чого засумнівався? »” (Мт 14,30-31). 

Яким важливим є тривання в правді

 Досвідчення св. Петра, котрий спершу крокує по водах озера, а потім тоне, показує, яке важливе є тривання в правді.Це тривання в правді буде готувати тебе на зустріч з Христом.Христос буде в змозі робити тоді в твоєму житті навіть найбільші чуда, не ризикуючи, що привласниш їх собі та будеш змушений, як св. Петро переживати принизливе “потопання”. Петро ж тонув на очах інших Апостолів, котрі напевно чули скеровані до нього слова: “Маловіре, чого засумнівався?”Бог не може робити надзвичайних знаків через твоє посередництво, якщо  не хочеш тривання в правді.Лише тоді, коли триватимеш в правді, станеш слугою, готовим на прихід Господа та на зустріч з Ним в усіх ситуаціях свого життя. “Приступивши, почне їм служити” (Лк 12,37) Твоє життя в присутності Бога в щоденних подіях вчинить тебе одним з тих  щасливих слуг, про котрих Ісус говорить: “Щасливі ті слуги, що їх Він [Господь], прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити” (Лк 12,37).Христос обіцяє, що слугу, готового на зустріч з Ним, посадить на своє власне місце. Отже, дозволить йому досвідчувати те, чим живе сам.Обіцяє людині, що дозволить їй в якійсь мірі  жити внутрішнім життям Бога.Звісно, створіння ніколи не буде як Творець. Господь, однак, хоче поділитися зі своїм вірним слугою тим, що є Його найглибшою таємницею – своїм власним внутрішнім життям.Христос обіцяє тобі перебожествлення твоєї людської природи, що звершиться в майбутньому житті, на небесах. Проте, вже протягом цього земного життя, наскільки захочеш жити в правді, через віру будеш мати можливість в певній мірі брати участь у великих тайнах внутрішнього життя самого Бога.                ІІІ. СТАВОК ПИХИ МИСЛЕННЯ ТА ДІЯННЯ З ОГЛЯДУ НА ЛЮДЕЙ  Оцінка власної духовної ситуації вимагає пізнання головних мотивів нашого діяння – чи моя поведінка в щоденному житті є наслідком того, що керуюсь Божою волею, чи остаточно моїм життям керують якісь інші, можливо часто приховані причини. 
Нарцис – закоханий в себе
 Людина через невпорядковану любов до самої себе нагадує  легендарного Нарциса, що сидить над водою та контемплює своє власне обличчя (довготривало концентрує увагу на самому собі).Цілковито зайнятий собою та закоханий в себе, нарцис з особи став предметом – вмирає людина, а постає рослина.Легенда про нарцис, яка є в якійсь мірі застереженням, може допомогти тобі помітити, що ти також найчастіше не впорядковано закоханий у себе, і то так сильно, що про твоє життя вирішує лише те, що ти сам визнаєш важливим – вдивляючись у своє відображення в ставку пихи мислення та діяння з огляду на людей. У цьому ставочку бачиш власні уявлення щодо свого життя, а також щодо оточуючого тебе світу, і ти так ними поглинутий, що живеш якимось своїм власним Євангелієм. 
Євангеліє на власну користь
 Людина, закохана в себе, будує власний образ Бога, власне бачення науки Христа та творить щось на образ “Євангелія” на власну користь, яка, будучи людським витвором, немає нічого спільного з наукою, записаною під натхненням Святого Духа.В таке “Євангеліє” входить також девіз: воля Божа, але так насправді воно говорить про волю власну, натомість справжня воля Божа відсунута на дальній план. Твоє бачення світу, яким дивишся через призму пихи мислення та діяння з огляду на людей, це бачення, яке з'являється, коли ти надмірно зважаєш на думку тих, які тебе оточують та на свою власну думку про самого себе. Коли живеш таким уявленням, твої рішення приймаєш з огляду на те, як тебе будуть оцінювати – дружина, діти, сім'я, друзі, колеги на роботі, оточення, світ, а також як ти сам оціниш себе, яким будеш виглядати у власних очах. Для когось, наприклад, зберегти свою честь може бути так важливо, що захищаючи її, готовий втратити життя або навіть вбити іншу людину. Рабство, в яке потрапляєш через надмірне звернення уваги на мислення та діяння з огляду на людей, спричиняє те, що навіть читаючи Святе Письмо, можеш шукати підтвердження власних концепцій. Закоханому-бо в себе нарцисові здається навіть, що сам Бог мусить бути на нього подібним. Така людина пояснює Євангеліє згідно з власними самозахопленими  переконаннями.Коли хтось, хто трішки поступив вперед у внутрішньому житті, але піддається ще нарцизмові – незалежно від того, що буде, як правило, визнавати, що далеко йому до досконалості – надалі буде закоханий в себе в неупорядкований спосіб. 
Мислення та діяння з огляду на людей в основі нарцизму
 Також ти, застосовуючи оборонну систему раціоналізації, намагаєшся знайти в Божому Слові підтвердження того, чим сам живеш. Пробуєш немов достосувати Божу волю до своєї ситуації так, що найчастіше це вже не  Божа воля, а твоя власна. І хоча, як правило, далі пояснюєш свою поведінку Божою волею, але найчастіше десь в найглибших її основах знаходиться пиха мислення та діяння з огляду на людей.Це вона тобою управляє.Стаєш немов маріонеткою в її руках.Ось тут джерело твого власного уявлення про Євангеліє, в якому є Боже Слово, але так тобою по-своєму пояснюване, щоб остаточно підтверджувало твої власні концепції. Коли підкоряєшся мисленню та діянню з огляду на людей, поводишся тоді згідно з волею власною або з волею тих, котрі через твоє мислення та діяння з огляду на когось стали для тебе “богами”. Керуєшся не тим, чого від тебе очікує Бог, але тим – як сам вважаєш: що годиться зробити, або як годиться поводитись. А пізніше, розгублений, розриваєшся поміж однією цінністю і другою, здивований, що Бог тобі протиставиться. Навіть тоді, коли отримуєш вказівки від духовного наставника і на якийсь момент прокидаєшся зі свого задивляння в себе, то також дуже швидко вертаєшся  до контемпляції свого відбиття в ставочку пихи мислення та діяння з огляду на людей – вертаєшся, і коло замикається.Людина, котра надмірно зосереджується на собі, починає адорувати саму себе в ставочку  пихи мислення та діяння з огляду на людей. Така людина стає нездатною до того, щоб вирватися з закритиго кола свого егоїзму та гордині. Концентрується тоді більше на собі та чимраз більше потопає в житті  для себе. Стає рабом певних звичок та схем мислення. 

Пастка власної волі

 Духовний нарцис нездатний вільно виконувати волю Божу, тому що постійно зосереджений  на виконуванні волі власної, що закриває його у своєрідному капкані, з якого дуже важко вирватись, тому що такий капкан втягує як багно.Все це веде до того, що почуває себе загубленим, бо навіть тоді, коли не відчуває неспокою сумління, то не досвідчує внутрішнього спокою.Якщо доходять до нього якісь духовні істини, то піддає їх своєрідній “обробці”, яка здійснюється через призму власного я. Після такої “обробки” дана істина перестає хвилювати, і тим самим не спонукає, щоб зупинити зосереджування уваги на собі, але в найкращому випадку збагачує власне бачення світу і власну уяву Божої волі. 
Трагедія нарцизму
 Людина, закохана в себе в невпорядкований спосіб, стає свідком власної трагедії, тому, що навіть участь у Святій Літургії, Святе Причастя або молитву вміє використати для обґрунтування власних ідей.Також слова духовного наставника буде пояснювати в такий спосіб, щоб були якнайбільш згідні з її думкою, хіба що досвідчений духовний наставник, бачачи закритість на Божу волю, застосує метод простого й конкретного тлумачення – немов лопатою до голови – та пояснить їй усе так детально, щоб не було вже жодних сумнівів. Однак, у випадку злої волі, навіть найкращий духовний наставник не в змозі відвести таку особу від адорування себе в ставочку пихи мислення та діяння з огляду на людей. Коли духовний нарцис вдивляється в своє власне відбиття в ставку пихи мислення та діяння з огляду на людей – чи то зважаючи на інших, чи то зважаючи на самого себе – стає  невільником, незалежно від свого прагнення бути вільним.Духовний нарцис хоче бути вільним, але у цьому своєму великому прагненні залишитися вільним, якоюсь мірою перестає бути людиною – позбавляє себе Божого елементу людяності, яким є привілей створення на образ і подобу Бога.Лише тоді, коли почне ставати в правді, помітить, що його життя є протиставленням життя Пресвятої Трійці.Бог Отець, Божий Син та Святий Дух мають єдину волю, яка з'єднує Їх, натомість духовний нарцис має свою власну волю, яка його від Бога відділяє.Уподібнюєшся до Бога настільки, наскільки виконуєш Його волю.Звісно, ти вільний і не мусиш уподібнюватись до Бога. Та й Бог шанує твою волю, але тоді ти реалізуєш політику “спаленої землі” – обертаєш в руїну все, що допровадило тебе до Бога та до Нього  уподібнювало, хоча, напевно, це ще не було досконале або гармонійне. Відвертаєшся тоді від Бога – джерела своєї людяності  та сам себе знищуєш.Знищуєш себе тому, що відходиш від джерела правдивої любові, вважаючи, що ти сам можеш бути таким джерелом, а це ж оманлива вигадка. 
Як звільнятись від нарцизму
 Щоб наново стати вільним, мусиш відкинути контемпляцію свого власного “я” та надмірне зосередження на захисті власної волі. Воля це щось чудове, але вона набирає своєї справжньої цінності лише тоді, коли виражається в поставі, яку прийняла Божа Мати в час Благовіщення. Марія, будучи вільною, хотіла бути “рабинею” Господньою.  Що робити, щоб не бути нарцисом?- Насамперед потрібно, щоб ти зізнався в тому, що ти ним є або що ним стаєш.Не зможеш, однак, в цьому зізнатися, доки не помітиш, що ти аж до шаленства коханий Богом. Щоб ти міг забути про себе, мусиш спершу помітити хоч частинку цієї шаленої Божої любові. Мусиш також помітити хоча б частинку любові Марії, Твоєї Матері, котра любить тебе як свою дитину.Лише тоді будеш в змозі відвернутися від власного “я” та почнеш дивитися на Того, котрий є справжньою красою.Помітиш тоді страхітливу прірву, яка відділяє тебе – нарциса, від Того, на чий образ і подобу ти створений.Помітиш гидоту існуючої в тобі старої людини, яка не допускає до себе науки Ісуса Христа, яка є настільки герметичною і, немов закованою в стальний панцир, що готова все від себе відштовхнути.Однак коли помітиш Божу любов, тоді на цьому панцирі з'явиться щілина, через яку потрапить Боже світло. Власне воно дасть тобі можливість повніше пізнавати Бога та себе самого.Лише шаленство віри в любов Бога допоможе тобі скинути з престолу божка, яким стаєш сам для себе.Людина не може жити без любові.Саме любов дає сенс твоєму життю та діянню.Лише тоді, коли помітиш, якою великою любов'ю ти огорнений Богом та твоєю Матір'ю Марією, будеш відвертатися від старої людини, яка живе в тобі,  щоб ти міг колись дійти до такої любові Бога, яка погорджує собою (пор. св. Августин, Про Божу державу, т.2, Варшава, 1977, с.162 ). Христос говорить: “Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене” (Мт 10,37).Бог та Його воля найважливіші.Відвертання від власного “я”, від своїх уяв та від діяння з огляду на людей для того, щоб в повноті піддатися волі Бога, вчинить тебе подібним до Нього. 
Христовий дар таїнств
 Підкоритися Богові – це жити благодатями таїнства Святого Хрещення, яке повертаючи нам гідність Божих дітей, повертає нам також подобу до Бога.Христовий дар святих таїнств показує, як Бог хоче, щоб ми ставали подібними до Нього. Життя благодатями Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Примирення, Подружжя або Священства означає – дозволяти Богові, щоб Він сам перемінював нас та уподібнював до себе.Особливі благодаті, які нам уділяються в таїнствах, мають дати нам можливість увійти у такі відносини з Богом, з іншою людиною та з самим собою, до яких закликає нас Бог.Прийняття цих благодатей зробить те, що будеш в змозі прославляти Бога в найглибший спосіб – через здійснювання в тобі подоби до Нього. …Аж до погордження закоханого в себе нарциса Згідно з думкою св. Августина, щоб любити Бога аж до погорди собою, потрібно, щоб ти заради Бога погорджував усім, що в тобі пов'язане в якийсь спосіб зі старою людиною.Тоді небо буде здійснюватись вже тут на землі, а твоя любов до Бога зможе посунутись аж до погордження поставою закоханого у невпорядкований спосіб в самого себе нарциса, до погордження власними схемами мислення та оцінювання, до погордження фальшивим баченням Бога та Євангелія, фальшивим уявленням про сім'ю, роботу, або твоєю неправильною від початку концепцією життя. Любов Бога вимагає погордження якоюсь частинкою твого власного “я”, твоєї власної особистості. Ісус виразно говорить: “Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її (…). І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його” (Мт 18,8-9).Ці слова – це заклик до того, щоб ти розіп'яв в собі стару людину, щоб ти з любові до Бога погордив усім, що не є на Його образ і подобу, що є в тобі карикатурою та запереченням Бога, через що, мабуть, не раз стаєш для інших згіршенням.Пиха, егоїзм, зневолення мисленням та діянням з огляду на людей викривляють в тобі образ та подобу Бога. Лише систематична праця над собою може загальмувати цей процес. Натомість остаточна твоя переміна здійсниться лише тоді, коли дозволиш Богові, щоб Він сам тебе перемінив.Однак, доки будеш вдивлятися в себе, доки, немов нарцис, будеш захоплюватись красою власного обличчя та власного “я”, доти не в змозі будеш помітити те, що є в тобі від старої людини, що є в тобі карикатурою Бога.До того часу також не зможеш перемінитись. 
Коли покинеш поставу нарциса
 Коли покинеш все це, почнеш піддаватися діянню Святого Духа. Саме тоді примиришся з собою. Не буде вже тоді в тобі розриву поміж тим, чого Бог від тебе очікує, і тим, чого ти сам очікуєш від себе.Хтось, закоханий в себе в невпорядкований спосіб, нездібний прийняти самого себе, тому що постійно є не таким, яким хотіло б бачити його оточення та яким би він сам хотів себе бачити.Якщо будеш вдивлятися в себе та підкорятися гордині мислення та діяння з огляду на людей, не погодишся на Божий план відносно тебе, тому що людина пихата не хоче погодитися з тим, що Бог в даний момент здійснює в її житті. Будеш сумний, напружений та незадоволений, самотній у спілкуванні з іншими, тому що бажатимеш бути не таким, яким ти є насправді.Тільки той, хто керується Божою волею, вміє приймати самого себе таким, яким він є та сказати: Боже, я такий, яким ти створив мене. Якщо на це Твоя воля, щоб у мене був такий характер, такий спосіб буття, то ж Ти власне сприймаєш мене таким та любиш мене такого, яким я є. Ти не хочеш щоб я надмірно переживав з приводу того, що інші думають про мене, що я сам про себе думаю. Важливо лише те, що Ти думаєш про мене. Коли помічаєш, що постійно забуваєш про істини, які ти пізнаєш щодо внутрішнього життя та не бачиш жодних плодів своєї внутрішньої боротьби, тоді пам'ятай, що Бог для здійснення своєї волі може приховати їх від тебе. Якщо б для тебе найважливішою була Божа воля, а не мислення та діяння з огляду на людей – ти б також не переймався, як браком результатів твоєї боротьби, так і тим, що інші говорять про тебе. Важливим було б для тебе тільки те, чого Бог очікує від тебе. 
Живучи в правді
 А Бог очікує передусім того, що ти перестанеш привласнювати собі Його дари та Його діяння в твоєму житті. Він постійно обдаровує тебе своїми благодатями та хоче, щоб ти, помічаючи  це, жив у правді.Коли почнеш бачити в своєму житті якесь надприродне добро, пам'ятай, що воно належить Богові, а ти завжди залишишся власником своєї грішності.Завдяки такій поставі тобі легше буде помітити, що в деяких ситуаціях Бог в очевидний спосіб діє в твоєму житті.Помітиш також своє зло, і це дозволить тобі зберегти необхідну дистанцію відносно самого себе.Тоді назвеш по імені як добро, так і зло.Легше зможеш розпізнати Божу волю в тому, що певних своїх починань не зможеш здійснити, та саме за це – перекреслювання своїх планів, упокорення своєї гордині – будеш дякувати Богові. 
З пустими руками
 Коли бачиш, що інші люди здійснюють свої наміри, а в тебе нічого не виходить, пам'ятай, що Бог може хотіти, щоб ти залишався перед Ним з пустими долонями – щоб ти знав, що робиш небагато, щоб чимраз краще розпізнавав свої слабкості та побачив, що не вмієш тривати в правді, що в тебе не завжди добра воля, що ти надмірно зосереджений на своєму власному “я”.Пам'ятай також, що відкриття тобою цього всього ні в чому не змінить правди, що ти завжди є Божою дитиною, та що ти завжди коханий, незалежно від того, що ти сам  так часто не погоджуєшся на те, яким ти є. Бог мусить відкривати тобі те, ким ти є, та показувати твої недоліки. Однак не може показати тобі більше, якщо ти, помітивши лише якусь маленьку частинку, сумуєш, бо нікчемність, яку ти помітив, не підходить до твого уявлення досконалості або до твоєї концепції дороги до святості. Таким чином обмежуєш діяння Творця.Лише тоді, коли – стоячи в правді перед Богом – визнаєш усе, можеш бути зцілений від свого внутрішнього розриву та обдарований внутрішнім миром. Людина, зосереджена на Богові та виконуванні Його волі, не хвилюється зайвий раз через свої поразки навіть тоді, коли йдеться про давання свідчення. Говорить собі: Це нічого, що ті люди не відкриваються на мої слова, на мої докази, на мою поставу – тож віра є благодаттю, а можливо, що ті люди не отримали такої благодаті. Хіба ж я зможу переконати їх аргументацією розуму? Тож багато з тих, котрі вбили Христа або спричинилися до Його смерті, дізналися пізніше про те, що Він воскрес, а все ж таки не повірили. Навіть більше: підкупили сторожу та самі поширювали фальшиву чутку про те, що Його тіло було викрадене учнями.Одного лише знання про Бога та розумового ствердження Його існування не вистачить, щоб повніше на Нього відкритися. Можна комусь довести існування Бога, і ця особа навіть може інтелектуально прийняти багато об'явлених істин, та все одно далі житиме так, немов Бога немає – і це є найгірше. Для виконування Божої волі мусиш покинути ставок мислення та діяння з огляду на людей, але не зробиш того, поки не повіриш в шаленство любові Бога до тебе та поки не вчепишся в цю істину, немов людина, котра, потопаючи, готова вхопитися навіть за лезо.Серед найбільших сумнівів та темряви: пам'ятай, що ти коханий, незалежно від того, що часто поводишся погано, що нічого тобі не вдається, що стоїш перед Ним з порожніми руками.Можливо, Богові власне про те йдеться, що таким чином Він відриває тебе від мислення та діяння з огляду на людей, та допрошується тебе, щоб ти  погодився на самотність, та прагне твоєї згоди на те, що інші не будуть тебе розуміти – щоб ти врешті  відкрив Його любов. 
Коли закохаєшся в Господа
         Бог хоче, щоб ти, постійно наново відкриваючи правду про те, що Він безперервно поряд з тобою, що це Він переводить тебе через усі твої досвідчення,  закохався в Нього.Коли закохаєшся в Бога та перестанеш вдивлятися в своє власне відбиття – зміниться твоя концепція захисту власної свободи.Почнеш ставити наголос на те, що тобі необхідно бути “слугою-невільником” Господа. Почнеш захищати своє право вибору саме такого розуміння волі.Наслідування Марії стане твоїм скарбом та найвищою вартістю. Відхід від духовного нарцизму вчинить так, що погорджуючи своєю колишньою уявою про світ, колишньою уявою Євангелія, фальшивим розумінням християнина та людини, придбаєш нове розуміння цих цінностей – розуміння людини, закоханої в Бога. Звісно, постійно буде в тобі відзиватися стара людина, яка скаже: Який ти нерозумний, як ти даєш обманювати себе якимись вигадками.Такі думки будуть тобі підсувати розум, пам'ять, досвід. Але твоя воля буде мати можливість сказати: Яким би я був нерозумним, якщо б я не відкрився на Господа Бога, якщо б не схотів бути ради Нього шаленим. Якщо не буду шаленим, стану людиною компромісу, а тоді почну чимраз більше занурюватись у гріх, можливо аж до дна всіх можливостей чинити зло. Блаженна провина Якщо не захочу бути вірним, вірним до кінця, вірним на зразок “слугині-рабині” Господньої, тоді у внутрішньому житті буду постійно тупцювати на місці. Не скористаюсь тоді цією неймовірною благодаттю, що в кожну мить можу почати будувати наново те, що сам знищив внаслідок мого гріха. Адже ж ця моя невірність може поглиблювати мою покору – може стати щасливою провиною.Саме цим ти повинен жити та дякувати за цю, одну з найчудовніших благодатей – за блаженну провину. – Чим більший гріх здійснився, тим більше Божого милосердя може розіллятись, як відповідь Бога на бунт людини. Св. Павло скаже: “Де збільшився гріх, там перевершила ласка” (Рим 5,20). Якщо б ти не вірив в це, тобі б залишився тільки відчай, саме так, як це сталось у випадку Юди. Але якщо повіриш, тоді в кожну хвилину зможеш Богові визнати: Каюсь та перепрошую за скоєне зло. Знаю, Господи, що моя провина може стати провиною щасливою. Хочу почати все наново та хочу віднині бути вірним так, як вірною Тобі була Марія. Хочу бути шаленим в моїй любові до Тебе. Закохатись в Марію До закохання в Бога можна дійти легше та певніше через закохання в Марію. Коли закохаєшся в Марію, захочеш так як Вона  зникнути та відмерти для себе, захочеш бути нездатним до власного діяння, а лише до виконування Божої волі – так як Вона. Але для цього потрібно, щоб ти в кожній ситуації свого життя помічав Її присутність біля тебе та Її діяння, щоб ти помічав добро, яке Вона чинить в твоєму житті.Тоді повніше будеш жити в присутності Бога на щодень.Коли захочеш визнати, що успіхам, яких досягаєш, навіть цим найменші, завдячуєш Марії, тоді розпочнеться в тобі процес відривання від адорування самого себе та оглядання себе в ставочку пихи мислення та діяння з огляду на людей. Тоді легше тобі буде помітити власну грішність, а через це будеш чимраз більше визволятися з неволі гордині невпорядкованої любові до самого себе.Будеш досвідчувати дива навернення та переміни свого життя, хоча це чудо може бути перед тобою довго прихованим. Остаточно не є істотним, чи ця переміна буде для тебе помітною чи ні. Важливо лише те, щоб вона здійснилася згідно з волею Божою щодо тебе.                                 
 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino