24.11.2017
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Проща від голови до серця. Версія для друку Відіслати на e-mail
Загальні зустрічі
31.05.2017

День перший – зречення.

Один з недоліків нашого часу – відсутність самозречення. Ісус вчив, що головною рисою християн є самозречення(Мт.16.24). Кожен покликаний позбутися трону своїх амбіцій і самозакоханості. Християнське життя починається тоді, коли ми свідомо зрікаємося свого права самостійно керувати власним життям, повністю покоряючись Богу. Християнське життя починається на вівтарі самозречення. Зречись своєї імперії. Передай свої права. Відпусти свої плани. Помріть для своїх амбіцій. Відпустіть все, візбміть свій хрест і вийдіть із зони вашого комфорту.

Своїми устами ми щоденно визнаємо себе слугами Небесного Царя. . Але як тільки залишаємо місце молитви, переходимо в тронний зал власного егоїзму. Ми повільно сповзаємо з жертовника і перетворюємося з агнців у самовпевнених чоловіків і жінок, які будують трон для себе. Ці трони хитаються під вагою «духовних гігантів», «самозваних богів», могутніх «чудотворців»… Замість того, щоб зі скрушеним серцем, щоденно просити милосердя і благодаті, ми вимагаємо своїх земних прав. Ми більше не знаходим часу, щоб побути з братами і сестрами. Ми надто зайняті будовою власних тронів.

Зречення від трону не приходить безболісно. В очах світу це може виглядати невдачею, крахом. Поки ми не полюбимо славу Бога більше ніж власну, ціна самозречення буде дуже великою, але «Бог гордим противиться. А покірним дає благодать»1Пет.5.5. Ісус сказав своїм учням: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба» Мт.20.25-27. Порівняйте це з іншим уривком: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха»Ів.8.34.

Ми живемо в часі, коли головне – успіх, авторитет. Забуваємо, що святі ранньої Церкви вважали себе рабами Христа. В Євангелії від Івана Господь дає ключ для самозреченого життя: «Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви»(Iван.15:5). В сучасному світі визнання власної немічі стає ознакою слабкості. Апостол Павло не соромився визнати свої слабкості: «Коли треба хвалитись, то неміччю я похвалюся» (2Кор.11:30). Просімо в Бога благодаті відречення від власних тронів, щоб розпочати прощу до свого серця.

Пропозиції запитань для ділення: 

1. В яких ситуаціях найбільше помічаю свою «царську владу»
2. Що заважає мені бути рабом Христа?

Домашнє завдання: Стоїмо перед вибором: залишатися подібним до світу, чи відновити своє серце і життя. Зроби рішення: що перестанеш робити і що почнеш робити для цього.

 

 День другий – для Божої слави!

Прослава Бога – це не піднесене почуття, емоції, особливі пісні.  Це сутність життя і смерті. Це твоє відношення, коли в житті чи смерті, віддаєш славу Богу. Читаємо в Євангелії: «По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе»(Iван.17:1). Усі наші плани повинні мати єдину мету – для Божої слави. Це приведе нас до бажання колись побачити, як кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, що Христос є Господь (Рим.14.11). Уся наша праця, це засоби, що одного разу побачити, як кожне коліно схилиться перед Ісусом.
Як нам не перетворитися в номінальних християн?  Одна з порад: пригадувати собі, що суть духовного життя – це прослава Бога через зречення. Прослава Бога – це не величні фрази. Як часто ми говорим, що служимо Богу, а в дійсності реальність Бога і наше життя – дві протилежності? Духовне життя і Божа слава – нероздільні.
«Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!»(Матв.15:8). Серце і пошана Бога тісно по’вязані. Бог оцінює нашу молитву, поклоніння по тому, наскільки наше серце близько до Нього.
Наскільки ми близько Бога видно по наших вчинках, пріоритетах, стилі життя, а не по наших словах.  Слова мало вартісні, а ціна прослави Бога – велика. Говорячи про фарисеїв, Ісус бачив людей, чиї серця далекі від Нього і Його Царства. Вони були далекі через нерозуміння Божої мети і через стиль власного життя. В книзі Єзекиїла 33.31-32  описано болючу реальність, коли люди приходять до Бога, але не приймають Божу науку в своє серце і своє життя. Ці люди заблукали, вони не думають про Божі плани, про вічність, про допомогу ближнім.
Якщо люди говорять одне, а думають друге, то їхні зустрічі і заходи не приносять користі. Єдина можливість уникнути цього  - віддати своє серце Богу.
Яке служіння приємне для Господа? Святе Письмо дає відповідь на запитання:
Іс.58.6-8. «Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв'язати кайдани безбожности, пута ярма розв'язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?  Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!»
Прослава, яку Бог приймає – це наше відношення до людей. Любов, яка приносить користь людям, але прямує  до Бога. Важливо, щоб ми отримували радість від служіння Богу, а Він – славу. Єдино правильний спосіб служити Богу, це коли Йому належить вся слава. Тому давайте, будемо щиро працювати, завжди пам’ятаючи, що сила не в нас, а в Божій благодаті, яка через нас працює (1Кор.15.10).

Пропозиції запитань для ділення:
1.Яка мета моєї праці і служіння і Церкві?
2. Кому приносить славу  моя любов до людей?

Домашнє завдання: подякуй Богу за можливість служити для поширення Його слави.

 

День третій – відсікання гріхів.

Перемінене серце приводить до переміни життя. Життя самозречення вимагає, щоб звички «старої людини» були відсічені і відкинуті. «Відкинь від себе», сказав Ісус (Мт.5.29). Не погоджуйся з колишнім способом життя, зміни його! Ісус був набагато радикальнішим, ніж більшість сучасних номінальних християн. Євангеліє – це добра, і одночасно радикальна новина. «Отож, умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, що вона ідолослуження» (Кол.3:5).
Відкинь, відсічи, умертви – звучить для нас досить драматично. Відрізання ніколи не було легкою справою. Але, якщо від цього залежить життя людини, то вибору не залишається. Наше духовне життя залежить від свідомого відкидання всього, що заважає спілкуванню з Богом. Бо те, що призводить до духовної хвороби, приведе до духовної смерті.
Ключове питання звучить так: що стримує ме6не від повноти духовного життя? Амбіції, похіть, жадність, заздрість, порнографія, гнів, обман, лінивство….?  Щоб це не було… Від ріжте це, проведіть ампутацію! Відсікання це праця нашої волі. «Від днів же Івана Христителя й досі Царство Небесне здобувається силою, і ті, хто вживає зусилля, хапають його» (Матв.11:12).
Альтернативою духовної ампутації є пекло. Вибрати можна одне, або друге.
Невігластво і байдужість це гнилі плоди з одного дерева. Невігластво –це знанні без дії, а байдужість, це мати можливість, а не діяти. Байдужість приведе до духовної смерті.  Без варіантів.  

В Євангелії ми часто бачимо, що Спаситель оцінює байдужість як крок до смерті. В Мт25.23. сказано, що колись усі народи землі зберуться перед Господом Слави і кожний здасть звіт за прожите життя. Байдужих виділять як козлів від овець і відправлять на вічний засуд. Ми теж будемо присутні на цьому заході здамо відповідь за себе.

Зона комфорту – це небезпечне місце для віри. Виникає враження, що ми стараємося мати все більше комфорту в житті. Комфорт робить нас глухими до болю потребуючих. Притча про багача і Лазаря є най кращим прикладом.
Прийшов час пробудитися і глянути на поле для жнив. Час плакати за помираючим світом. Наступив час відсікти байдужість і рухатися вперед.

Пропозиції запитань для ділення:
1. В яких ситуаціях помічав власну байдужість?
2. Що заважає мені виходити із зони комфорту? 


    День четвертий - набування чеснот.

Гріх має бути ампутований. Але, якщо ми на цьому зупинимося, то залишимося духовно сліпими. Коли ми видалимо все, що заважає нам служити Богу, потрібно замінити все видалене набутими чеснотами, які допоможуть служити Господу. Це і буде наступним днем нашої подорожі. В третій главі послання до Колосян, Павло пропонує двадцять сім особливих порад, як жити християнським життям. Дванадцять з них говорять про відсікання, а п'ятнадцять про набування. Ці два етапи ідуть один за одним. Після того, як апостол Павло заохочує віруючих в Колосах умертвити і ампутувати все те, що відноситься до гріховної природи (Кол.3.5), він надихає Церкву замінити відсічені частини новими (Кол3.10).

Часто ми уявляємо святість як відсутність гріха, замість того, що бачити в святості присутність чеснот. Один святий сказав: «Людина без одягу чеснот, шукає для себе мантію людської слави». Потрібно набувати чесноти відразу після відсікання. Це дуже серйозно. Набування чеснот – це не просто гарна думка, або богослов’я святості. В ній – питання життя і смерті. Набування чеснот не відбувається легко і коштує дорого. По суті- це питання нашого спасіння. В книзі Об’явлення, Господь попереджає: «А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст»(Об.3:16). Можливо це найбільш сурове попередження для кожного віруючого. «Виплюну тебе з Своїх уст» - сказав Господь літеплим, безхарактерним членам Церкви. Ці слова Бог говорить не загубленим грішникам. Він звертається до байдужих християн: «Мене нудить від вашої байдужості…»

Набування чеснот, - це стиль життя. Апостол Петро детально пояснює, що нам потрібно докласти зусиль, щоб плекати чесноти: «Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа» (2Петр.1:5-8). Потрібно докласти старання, щоб поєднати віру з чеснотами, і таким чином, зберегти себе від байдужості. В цьому процесі важливі не наукові ступені, а духовний ріс, не навчання, пізнання Христа. Потрібне спілкування з людьми, які знають Бога. Такі люди будуть надихати в дорозі до святості.

Пропозиції запитань для ділення:
1. Яких чеснот мені найбільше бракує?
2. Чого навчаюся від спілкування з братами і сестрами у спільноті?


   День п’ятий – преображення.

Отож, після набування чеснот в життя приходять переміни. Гріх повинен бути відсічений, чесноти – набуті, а от відношення потрібно змінити. Часто зустрічаємо поверхових християн, які просто вивчили духовний сленг. Якщо відновлення серця не призводить до відновлення розуму і стилю життя, тоді не має ніяких ознак віднови серця. Новий напрямок руху – це початок нового життя. Наше спасіння залежить від віднови серця. Наша духовна переміна зв’язана з відновою нашого розуму. Великим ворогом переображення є уподібнення до світу. Нам потрібно переосмислити свої плани і захоплення. Коли наші серця переміняться, ми почнемо дивитися на світ Божими очима: думати про людей так, як Господь думає про них думає. Допомагати обездоленим, удовам і сиротам, так як Господь їм допомагає. «А люди питали його й говорили: Що ж нам робити?»(Лук.3:10). Іван Хреститель вказав шлях: «Отож, учиніть гідний плід покаяння!»(Матв.3:8). Ісус навчав, що люди пізнають нас по плодах наших: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Матв.7:16-20).

Ми живемо в часи великих людей з дрібними характерами. Нам потрібно привести свій стиль життя у відповідність з Божими планами. Потрібно жити для вічності, відновити свій погляд на світ. Ми не можемо дивитися на світ через політичні, або культурні окуляри. Нам потрібно подивитися на людей очима розп’ятого Спасителя. Наше життя буде безплідним, доки ми не будемо дивитися на світ переміненим розумом, відновленим життям і з перспективи вічності.

Пропозиції запитань для ділення: 
1.В яких ситуаціях помічаю дріб’язковість своїх поглядів? 
2. Якими мірками сьогодні оцінював людей?

 
 День шостий – скрушення серця.

Ми живемо у світі зраненому гріхом. Такого стану як зараз, ніколи не було. Настав час висловити свої емоції. Настав час плакати перед Ним. Важливо зрозуміти, що між болем і журбою існує велика різниця. Ми можемо журитися своїми проблемами і проектами. Але сердечні переживання –це скрушення глибокий внутрішній біль. Коли ви дивитися людині в очі і ваше серце розбите, як і Ісуса, що плакав біля гробу Лазаря, - це і є біль серця. Ми ніколи не відчуємо болю, просто спостерігаючи за ситуацією. Бог очікує від нас скрушення. Коли Бог хоче діяти, Він шукає людину із скрушеним серцем. Скрушення серця – це величезний емоційний біль. Біль з приводу власних гріхів, біль за убогих, біль за переслідуваних, біль за тих, хто живе у гріху. Не відчування болю - перший симптом прокази. Духовна проказа починається коли людина не оплакує свій гріх, коли не розділяє біль іншої людини. Це відбувається коли вигляд гріха і бідності більше не розбиває наші серця. Духовна проказа призводить до духовної смерті. В Євангелії ми читаємо про турботу, сльози і співчуття Спасителя:
Лука 19.41 Він подивився на Єрусалим і заплакав.
Івана 11.35 Плач біля гробу Лазаря.
Лука 7.13 Зустрівши похорон сина удови виявив співчуття.
Матвія 9.36 Побачивши людей, змилосердився над ним.
 Мат.20.34 Зустрівши сліпого, пожалів його.
Марка1.41 Побачивши прокаженого, змилосердився над ним.
Марка 6.34 Коли побачив людей, що були як вівці без пастуха, зжалився над ними.
Якщо  ми можемо перебувати в церкві не відчуваючи сердечного болю і скрушення, це свідчить про духовну хворобу, з якою не можна змиритися.

Пропозиції запитань для ділення:
 1. Чи не був байдужим до потреб братів і сестер у спільноті?
2. Коли в молитві заступався за свого друга?


 День сьомий –відданість

Цей день духовної прощі заохочує, зробити відданість стилем нашого життя. Не говоримо про певний емоційний стан, але про любов, яка народжується в скрушеному серці. Скрушення ніколи не приводить до хвалькуватості. Біль не стає причиною гордості. Це приводить нас до глибокої відданості тим, за кого молимось. 

Любов до Бога поєднується з любов’ю до людей, яких Він любить. Найкраще це пояснив апостол Павло: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне. Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж мужем я став, то відкинув дитяче. Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я. А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!» (1Кор.13:4-13)

«Любов і тільки любов повинна стати мотивом нашої праці. Тільки любов є фундаментом всього, що ми робимо. Не поверхова любов і не емоції, але глибоке розуміння, що наша посвята вимагає безкомпромісного помирання для себе. «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (1Iван.3:16-18). Відданість і жертовність нероздільні. Достатньо подивитися на хрест, щоб це зрозуміти. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Iван.3:16). Невмовкаючі крики про допомогу будуть почуті тільки тоді, коли ми станемо віддані любові. «І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепті туди вона вкинула. І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала...» (Лук.21:1-4)

В Божому Царстві не має місця для половинчастості. Слова мало вартують: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1Iван.3:17). Боже Слово закликає, щоб ми жили радикальним, безкомпромісним життя. Життям ніжної і відданої любові до людей.

Пропозиції запитань для ділення: 
1. Кому я сьогодні допоміг? 
2. Скільки уваги приділяю для іміджу, стилю, моди?



День восьмий - зосередження.

Зосередження,- це такий стан, коли ми фокусуємо свій розум на чомусь особливому. Після того, як ми зрозуміли все те, що зупиняє нашу ревність, зосередимо свою увагу «на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хрест» Євр.12.2. Основа євангелізації, християнства, головний пункт нашої віри – Ісус, Ісус розіп’ятий на хресті. Нам потрібно духовним поглядом бачити Христа розіп’ятого. «Це вже другого листа пишу я до вас, улюблені. У них нагадуванням я буджу вашу чисту думку» (2Петр.3:1). Як християни, ми постійно стоїмо перед рішеннями, які зосереджують нашу увагу або на Бога, або на собі, або на світі. Будь яке вибране рішення впливає на нашу молитву і служіння Богу. Потрібно прийняти рішення, щоб жити для Божої слави. Якщо ми це знаєм, в це віримо, то зрозумієм, що наша увага, наші рішення, наші пріоритети, стануть віддзеркаленням цієї істини в нашому житті. Тоді наша молитва, праця. розуміння Бога, будуть наповнені цією істиною. В сучасному суспільстві ми маємо свободу вибирати, що робити, коли і як. Тому потреба концентрації рішень стає питанням життя і смерті. Потрібно сфокусуватися на тому, як ми звіщаємо світу послання Христа. Ніщо на землі не варте більшої уваги, ніж поширення Божого царства, починаючи від наших сердець і до кінця світу.

«Зненавидів Я, обридив Собі ваші свята, і не нюхаю жертв ваших зборів... І коли принесете Мені цілопалення та хлібні жертви свої, Я Собі не вподобаю їх, а на мирні жертви ваші із ситих баранів не погляну... Усунь же від Мене пісень своїх гук, і не почую Я рокоту гусел твоїх, і хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» Амос.5.21-24. Які сильні емоції люблячого Бога: обридив, відкину, не погляну… Кожного разу, коли ми зосереджуємо свою увагу на чомусь іншому, окрім Бога, Господь відкидає наші проекти і плани. Християнин або віддає своє життя іншим, або витрачає його марно. Третього не дано. Ми живемо для поширення Божого Царства, або для зросту власного «я».

Пропозиції запитань для ділення:
1. На чому сьогодні я був найбільше зосереджений?
 2. Якими мотивами керуюся, відмовляючись від зустрічей спільноти, реколекцій, спільної молитви?


День дев’ятий - увага

Тільки фокусуючись на святості, ми можемо жити для Божої слави. Такі бажання не мають нічого спільного з амбіціями світу. Вони просто не сумісні. Одна з небезпек у духовному житті полягає в намаганні використати духовність для власної мети. Щось подібне відбувалося з матір’ю Якова і Івана. Амбіції завжди намагаються забрати з дороги все, що їм заважає. В Євангелії від Матвія 20.17-19, Ісус готує учнів до важких випробувань. А мати Якова і Івана починає просити про задоволення родинних амбіцій! Вона каже: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм праворуч один, і ліворуч від Тебе один» В той час, коли Ісус говорив про розп’яття, вона думає про владу. Ісус говорить про Хрест, а вона шукає корону. Відповідь Ісуса примушує замовкнути не тільки її, але й наші амбіції: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму або христитися хрищенням, що я ним хрищуся?» Дивно, але вони відповідають «…можемо». Хоча насправді не уявляли ціни, яку доведеться заплатити. Їхніми словами промовляли гордість і амбіції. Ісус відповів їм: «Ви питимете Мою чашу і будете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано». Іншими словами, Ісус сказав: Я не можу задовольняти ваші амбіції. Я можу показати вам як померти.

Далі Ісус продовжив навчати, розбиваючи всі уявлення: «А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» Якщо ви бажаєте іти вперед з Христом, прислухайтеся до слів, які Він вживає, описуючи дорогу: «Бути слугою… бути рабом… віддати душу». Зверніть увагу, Ісус нічого не сказав про нагороду (вона велика), але вказав учням шлях до воскресіння. Тому, від давайте себе, як «викуп» за свою сім’ю, свою парафію, свій народ. Прийміть поставу посту і молитви за других людей. Ставайте в пролом, щоб інші могли жити. «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете»(Лук.21:19).

Апостол Павло теж знав, що таке терпеливість. Перенісши численні побої і переслідування, він міг сказати: «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!»(1Кор.15:58). Для Павла було честю не тільки вірити в Христа, але й переносити терпіння за Нього. Ось що означає уважність учня – повністю посвятити себе праці для Господа, всупереч усім труднощам. Труднощі не роблять людину слабкою, але виявляють нашу правдиву сутність. Для нас буде корисно, зустріти гоніння чи несправедливість. Важкі обставини примусять нас побачити своє серце. Тому, нехай наш скарб буде там, де не має молі і ржі.

Пропозиції запитань для ділення:
 1. В яких обставинах життя помічаю вплив власних амбіцій?
2. Як переживаю несправедливість світу?


 

День десятий – згода.

Це остання зупинка перед тим, як почати рішуче жити для поширення Божого Царства. По суті згода, це наш підпис. У нас вже є розуміння привілеїв, відповідальності Божих дітей. Ми померли для себе і живемо для Христа. Ми одягнулися в одяг співстраждання, а наші стремління зосереджені на праведності. Поширення Божого Царства, євангелізація – це покликання справжніх, живих християн. Ви можете навчити інших тільки того, що самі знаєте. Малодушні християни не можуть погодитися з цим покликанням. Згода вимагає вміння переносити труднощі без нарікань. Господь не посилав своїх учнів на проповідь, доки вони не «стиль життя»  і жертву Розіп’ятого.  Ісус сказав: «Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть»Ів.15.20.
Рівень християнства вимірюється не довжиною, а глибиною. Ваше духовне життя вимірюється глибиною вашого спілкування з Христом.

Служіння і терпіння, як сіамські близнюки: їх не можливо розділити.   Згода – це не просто вибір. Перед тим, як служити і боротися, ми повинні поставити свій підпис. Ми зустрінемо опозицію, розділимо хрест з Христом. Духовне життя і служіння починається зі слів: «Я згідний». Нам потрібно погодитися з тим, що дорога християн це рани і жертви, а не досягнення і нагороди. В послання до Галатів, Павло говорить про свої шрами, як доказ християнства: «Зрештою, хай ніхто не турбує мене, бо ношу я Ісусові рани на тілі своїм!»(Гал.6:17). А які рани отримали ми? Міцність нашої віри вимірюється тим, наскільки ми готові терпіти за свої переконання.  Тільки буря випробовує міцність дерев.

Бог так влаштував, що поширення Його Царства можливе тільки через рани святих:  «Але перед усім тим накладуть на вас руки свої, і переслідувати будуть, і видаватимуть вас у синагоги й в'язниці, і поведуть вас до царів та правителів через Ім'я Моє. Але це стане вам на свідоцтво.  Отож, покладіть у серця свої наперед не гадати, що будете відповідати, бо дам Я вам мову та мудрість, що не зможуть противитись чи суперечити їй всі противники ваші. І будуть вас видавати і батьки, і брати, і рідня, і друзі, а декому з вас заподіють і смерть.  І за Ім'я Моє будуть усі вас ненавидіти.  Але й волосина вам із голови не загине!  Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете»(Лук.21:12-19).  «Бо вчинено вам за Христа добродійство, не тільки вірувати в Нього, але і страждати за Нього»(Фил.1:29). Спасіння прийшло до нас через хрест і проявляється в нас, через хрест.  

Пропозиції запитань для ділення:
1. В яких ситуаціях довелося терпіти за віру?
2. Чи готовий для Літургії, зустрічі спільноти, реколекцій відмовитися від власних планів? 


День одинадцятий – праця.

Слова Господа завжди зрозумілі, а доручення конкретні. Своїм учням Він сказав Ідіть, Гедеону велів Встань, Мойсею Він наказав Іди вперед. Ніякої теорії. Просто зроби це! Ісус чув різні можливі оправдання в часі земного життя. Наприклад: Мт.8.19-21. Один швидко і легко обіцяє, але слова без дії залишаються порожніми. Другий – повільний і важкий на підйом, шукає оправдань. Обоє – безкорисні для праці. Скільки ще безглуздих оправдань прийдеться вислухати Господу, перед тим, як Він знайде християн, готових до служіння? Єв.Мт.9.37,38. – молитовна просьба за працівників. В оригіналі, слово, перекладене як «послати», буквально означає «виштовхнути».

Краще померти від втоми, ніж від нудьги. Краще пожертвувати своє життя, ніж потратити марно. Ми послані як агнці на заклання, і нехай нашим єдиним страхом буде страх не послухати Бога. Християнське життя – це життя хреста. «Візьми свій хрест і йди за Мною», - каже Ісус. «Я розіп’ятий з Христом» - признається Павло. Господь добровільно віддав своє життя в Гетсиманському саду. Ісус віддав своє життя задовго до цвяхів, тернового вінка або хреста! Господь переміг на Голгофі, бо переміг в Гетсиманії. Учні налякались і розбіглися перед розп’яттям, бо проспали Гетсиманію. Молитва – це місце, де ви щоденно приймаєте рішення: взяти хрест, або втекти від нього. Вибір за вами, Господь нікого не примушує виконувати Його волю. Господь нікого не кличе до праці примусово. Пам’ятайте, що вибір ваш, наслідки теж будуть вашими.

Непослух є найбільш руйнівним гріхом у світі. Поки ми не встанемо і не підемо, наше життя ніколи не зміниться. Це добре показує біблійна історія про розслабленого і його друзів (Мр.2.1-5). Друзі встали, поклали свого спаралізованого друга на ноші, розібрали покрівлю, перервали проповідь. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Прощаються тобі гріхи твої!» Це віра в дії, віра, яка досягає неможливого! Є два типи християн. Одні ідуть в церкву, щоб отримати поживу для себе, а інші ідуть, щоб отримати силу для служіння ближнім. Можливо, найбільшою потребою в світі сьогодні є не ваша симпатія, а ваше співчуття; не ваш добробут, а ваша дружба; не ваші подарки, а ваша присутність.

1.Які причини знаходжу для відмови, коли друзі – спільнота потребують моєї присутності?
 2. Я важкий, чи легкий на підйом, коли Господь кличе до праці?


День дванадцятий.Спільність.

 Стара приказка говорить: «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути». Можна володіти знаннями, але залишатися байдужими. Можна бути захопленим, але залишатись пасивним. Апостол Іван свідчить, що його послання натхнення наповнене тим, що він чув, що бачив і чого торкався. Це він і проповідував (1Ів.1.1; 1Ів.4.14). Свідчити можна тільки те, що бачили. Не можна бути свідком в суді, якщо не був очевидцем події. В книзі Діянь 1.8. Господь покликав нас бути Його свідками, але, незважаючи на це, ми так мало свідчим для світу. Свідчення починається з цієї миті, коли ви дивитись в очі людині і розумієте, що її духовне і фізичне виживання залежить від ваших дій.

Якщо ви не відчуєте біль терплячих, трагедії біженців, стану помираючих без Христа, то як розіп’ятий Спаситель може бути для вас реальним? Щоб помітити людину, потрібно просто зупинитися. Подія. Описана в Євангелії від Марка 10.46-52, віддзеркалює картину сучасного світу… Ми бачимо натовп і послідовників Ісуса Христа – тих, хто примушують замовкнути сліпого Вартимея. Кожен із них провалює екзамен на долучення. Традиційно ми пояснюємо цей уривок в контексті фізичної, а не духовної сліпоти. Мова також іде про нездатність послідовників Христа почути, поєднатися з тим, хто переживає нужду. Якщо комусь і варто було допомогти, то це Вартимею. Учні провалили тест, бо, відкинули можливість долучитися до долі того, кого відкинуло суспільство, хто був відкиненим і самотнім. Це вам нічого не пригадує? Ми послані проповідувати Добру Новину убогим. Ми послані звіщати визволення полоненим і прозріння сліпим. Писання показує ситуацію, подібну до поведінки людей сучасного світу. Такі історії повторюються, можливо на вулиці, де ми проживаємо. Зверніть увагу на реакцію натовпу. Багато з них примушували Вартимея замовчати. І це були віруючі люди. Юрба ішла за Ісусом, щоб отримати щось від Нього, і їм шкода стало поділитися Христом з другим, хто мав потребу. Хіба це не подібне до нашого суспільства? Може вони були настільки захоплені релігійністю, що не помічали тих, хто в біді. Важливо пригадати, що в юрбі були вчителі, книжники, учні і просто Його прихильники. Скоріш за все, у них були добрі наміри, але, скоріш за все, егоїстичні причини. Ісус зупинився. Мабуть, це здивувало учнів. Служіння богу, це не лише рух, але й зупинка.

Спільність не має нічого спільного з проектами, вона пов’язана з людьми. Ми ніколи не повинні розглядати потребу зупинитися, як перешкоду в дорозі. Як часто ми порушуємо наш розпорядок, щоб відвідати «Вартимея»? Як часто ми зупиняємося, щоб побути з людьми? Життя ісуса Христа характеризують Його зупинки: Мт.8.3. Ісус зупинився, щоб торкнутися до прокаженого. Мр.2.16. Ісус зупинився, для обіду з непопулярним збирачем податків. Ів. 11.35. Ісус зупинився і плакав біля гробу Лазаря. Ів.8.7. Ісус зупинився, щоб захистити блудницю. Мт.20.30 Ісус зупинився, щоб зцілити сліпого, якого осуджувала юрба. Ів.5. Ісус зупинився біля купальні, перед тим, як піти до храму. Ісус зупинявся не з причини обов’язку, але співчуваючи. Якщо ми хочемо свідчити Добру Новину, то нам теж слід зупинятися і мати спільність з людьми, за яких помер Христос. Ісус зупинявся. Ісус торкався людей, Ісус благословляв людей.

Не можливо щось зробити там, де нас не має . Через усю Біблію проходить тема спільності і присутності: Мт.25.35 – 36. Спільність дорого коштує. Відкриваючи себе для потреб інших людей, ми відкриваємо себе для болю. Але це принесе плід для люблячих сердець і допоможе пізнати цінність життя. Спільність починається тоді. Коли ми виходимо з наших комфортних домів. Це відбувається на «полі бою» життя, далеко від зони нашого комфорту.

Пропозиції запитань для ділення:
 1. Коли я останній раз спілкувався з тим, кого усі відкидають?
2. Як переживаю необхідність зупинки для спілкування з неприємною мені людиною?

 
Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino