22.09.2017
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
adopcja.gif
Нові публікації
Хто он-лайн
Статистика
відвідувачів: 757188
Подібні матеріали
«Отче наш» - місце радості і прощення Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 3
ГіршеКраще 
Новини
02.11.2016
Черговий раз хочемо поділитися з Вами радістю від пережиття реколекцій для нашої спільноти Руху Назаретських родин, які цього разу відбулися 28-30 жовтня 2016 р.Б., у м. Чорткові. «Монастирська гора», так називають це місце місцеві жителі, – чудова, мальовнича «оаза» Бучацької єпархії, де є багато всього прекрасного: мова не лише про споруди, але і про людей, вірніше, про багатогранні спільноти, які там збираються та звершують різного роду служіння. Бога за всіх Вас подяка. Ще хочу подякувати Богові за дар молодих людей, які прибули цього разу вперше на наші реколекції (їхнє перше ділення було для нас безцінне). Дякую також Отцеві небесному за повернення наших воїнів з війни – братів Василя і Романа з Франківщини, а їхнім дружинам за вірність у чеканні та підтримку. Ми раді, що Ви є у нас!!! Раді за всіх, молимося за Вас, особливо за тих, хто зараз не з нами.
Зараз трішки про Боже світло, яке Отець наш Небесний зливав на нас через духівника і реколектанта – протоієрея Михайла Будника з Київської архиєпархії. Цього разу ми розважали про молитву, зокрема, про молитву «Отче наш», якої навчив Свої учнів Сам Ісус Христос. Вже в перший реколекційний день мали таке пережиття, що нібито вміємо дихати, але і не вміємо, часто-густо забуваємо як це робити, «не тренуємо діафрагму», починаємо «задихатися», «непритомніти (втрачати свідомість)». Відчуваємо справді певний фізичний дискомфорт: біль і поколювання у серці, так як це буває, коли реально бракує кисню тощо. А як інакше!? Дякуємо о. Михайлу, що пригадав нам: «Без молитви, як без дихання!!!». Розважали також про те, як доводимо себе до таких «знепритомнілих станів». Поспіх… розлади нервової системи… рутинність, до якої ліниво прикіпаємо, про духовну байдужість щодо праці над переміною свого серця, а не когось. Про недопустимість використовувати молитву «Отче наш», як лишень «вступну молитву» перед рядом чисельних молитовних практик (бо чим більше, тим краще), якими себе «обвішуємо» не питаючи на це благословення у духівника чи пароха. Дуже змістовною була для нас наука про молитву взагалі, і про «Отче наш» зокрема. В рамках цієї статті не можу Вам передати розкриття всіх висловів, звернень та прохань у цій молитві, але запрошую – дуже-дуже – на сторінку нашої спільноти nazaretrodyna.org.ua у розділ «Теми зустрічей» далі «Загальні зустрічі» тоді «Отче наш - наодинці з Богом». Зараз хочу ще поділитися з Вами наступним. Коли духівник нагадав, що вимовляючи «Отче» маємо зосередитися на тому, що зараз запрошуємося до присутності з Кимось та не маємо права рухатися далі, якщо ми не віримо у те, що зараз я розмовляю зі своїм Таточком, буду Його прославляти, виявляти вдячність, а також про щось важливе для мене та ближніх просити, а потім знову Йому за все це дякувати, - тоді зі моню стався якийсь «штопор». Вже не могла швидко відмовляти звичні щоденні молитви, ну, «щоби встигнути». Стоячи на молитві Адорації, спробувала розважити, що для мене є «присутність мого Таточка», як би мала це переживати не лишень на реколекціях (ну, коли тебе хтось призупинить), але мати таке розуміння на щодень. Прогнавши духовну лінь і байдужість і, стоячи більше півгодини на молитві, вистачило цих двох слів «Отче наш», щоб помолитися «за всіх і за все». А що таке присутність «мого Таточка – Отця небесного» відкрили мені мої улюблені маленькі племінниці. Свого батька вони кличуть «таточко». Звертаються так до нього незважаючи на те, чи він сьогодні їм щось купляв чи ні, говорив лагідно чи строго. Одного разу, їхній таточко приїхав з відрядження і, запитав, чи вони були слухняні, чи допомагали мамі. Во знали, що таточко привіз щось для них особливе, але знали також, що треба відповідати чесно. І найменша відважилася сказати, що була неслухняна. Таточко запитав: «Чому?» Донечка відповіла: «Бо мені чомусь не получалося». Тоді ми, дорослі, ще довго жартували з цього випадку, але думаю, що цієї відваги дитині додало внутрішнє переконання, що таточко її любить завжди, тому зрозуміє. І ще один випадок. Було на вулиці холодно, болото після дощу, їхній таточки працював по господарству на вулиці. Маленька донечка попросила бабусю одягнути її, бо вона йде біля таточка. Бабуся переконувала її, що там холодно, говорила, що буде з нею бавитися в її улюблену гру в будинку. На що та відповіла: «Нічого що там холодно, що не вмію робити те, що таточко робить, але я буду просто біля нього і нам буде тепло». Не знаю звідки стільки такої мудрості життєвої у цієї крихітки, але вірю, що якщо й ми з такою дитячою щирістю і безкорисливістю звернемося до нашого небесного Таточка, то наші молитви будуть вислухані ще до того, аніж ми попросимо. А воно так і буде!!! Амінь
Іванка Смеречак, учасниця реколекцій.

 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Фоторепортажі
Радимо прочитати

Ідіть,євангелізуйте охрищених

На початку життя Церкви христили тільки на­вернених. Сьогодні слід навертати до Христа людей охрищених.У перших роках Християнської ери Церква була місіонерською і звіщала Благовість аж до країв з...
Продовження ...
Advertisement
Авторизація





Забув пароль?
Церква і місія
zemla2.gif
Опитування
Як Ви оцінюєте наш сайт?
 
rozdumy_pro_wiru.jpeg
Power by ArtGattino