24.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Батьківство як місія Версія для друку
Родинні зустрічі
04.12.2014

Батьківство як місія  (1)
 

 
 Світло Таїнства Подружжя дуже ясно показує, що батьківство є релігійною та апостольською місією. Батьківство це свідоме входження в участь у любові Бога, Який є Батьком і Спасителем людського життя. Плідність це не тільки умноження людського суспільства; це, перш за все, форма діалогу з Богом; вона є прийняттям Божого Сина, прийняттям Нескінченного Дару - через повну відданість Богу, в єднанні з Христом, Який приносить себе в жертву Отцеві. Християнська сім’я гуртується навколо таємниці Життя, яке приходить, вона сформована Любов’ю Святого Духа. Християнська сім’я містично продовжує в собі недосяжний для розуму діалог, який відбувається позачасовим способом між Отцем і Сином у єдності Духа. Життям бо, яке остаточно виповнює сенс сакраментального батьківства, є Сам Христос.(Й.Байда, Покликання подружжя та сім'ї)
 
 Людина як чоловік, так і жінка – є єдиною серед створінь видимого світу, яке Бог-Творець “хотів для нього самого”, а, отже, є особою. Бути особою - означає прагнути до самовираження (соборовий текст говорить про “самовіднайдення”), яке не може здійснитись інакше, як тільки “через щиру самопосвяту”. Прообразом такого розуміння особи є сам Бог як Трійця, як спільність Осіб. Те, що людина є створена на образ і подобу цього Бога, одночасно означає, що вона покликана для того, щоб існувати для інших, щоб бути даром. Тому все те, що в людському родженні властиве чоловікові, як також те, що властиве жінці – однаково “батьківство”, як і “материнство” – носить у собі подібність або аналогію до Божественного “родження” і цього “батьківства”, яке в Бозі “цілком інакше": абсолютно духовне й по суті Божественне. Навпаки ж, у людському випадку родження є властиве для “єдності двох”; обоє є “батьками” однаково, як чоловік, так і жінка. (пор. ЙП ІІ, MD8н)
 
 пропозиції запитань для ділення:
 
- як розумію та виконую “релігійну та апостольську місію” нашої сім’ї?
 
- як проходить мій діалог з Богом - у справі народжування та виховування дітей?
 
- наскільки моє спілкування з “Христом, Який приносить себе в жертву Отцеві” наділяє мене силою для “щирої самопосвяти” у виконанні батьківської місії?
 
 
 
для медитації: Бут 1, 26н; Йн 10, 18; 17, 18н
 

 
 
 Батьківство як місія  (2)
 
 активізуючий засіб:
 порозмовляйте вільно на тему:
чим є для нас навчання Церкви про планування сім’ї: набором заборон чи «дорожньою картою»
 
 духовний коментар:
 
 Плідність є даром, метою подружжя, бо подружня любов за своєю природою прагне бути плідною. Дитина не приходить ззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, плодом і здійсненням якого вона є. Тому Церква, яка «виступає за життя», навчає, що «необхідно, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя». «Це навчання, багато разів викладене Учительським Служінням, ґрунтується на нерозривному Зв'язку між двома значеннями подружнього акту: поєднання і народження. Цей зв'язок встановлений Богом, і людині не дозволено самовільно його розривати». (пор. ККЦ, 2366)
 
 Чоловік і дружина, покликані дати життя, беруть участь у творчій силі і батьківстві Бога. «У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразниками. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю». (пор. ККЦ, 2367)
 
 Церква ясно стверджує, що подружжя повинно бути відкритим для передавання людського життя. Бог хотів, щоб відносини любові між чоловіком і дружиною ставали джерелом нового життя. Він прагне ділитися з ними своєю творчою силою – наділяючи їх силою репродуктивною. Бог хоче, щоб цю дивовижну силу творіння нового людського життя двоє людей, які добровільно вступають у подружні відносини, приймали охоче та з любов’ю. Батьківство має велику гідність, гарантовану самим Богом. (пор. ЙПII, проповідь 8.06.1979)
 
 пропозиції запитань для ділення:
 
 
 - що роблю для того, щоб християнське «ярмо» “необхідності, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя” стає для мене солодким та легким?
 
- як допомагає мені для цього усвідомлення, що “беру участь у творчій силі і батьківстві Бога”? скільки у мене вдячності за цю можливість?
 
 для медитації: Мт 11, 29н; 23, 9; Еф З, 14н
 


 Батьківство як місія  (3)
 
 
 активізуючий засіб: 
 порозмовляйте вільно на тему:
 
 до Кого звертаємось найчастіше у справах виховання наших дітей: до Бога-Отця, Бога-Сина чи Бога-Святого Духа?
 
 духовний коментар:
 
 Завдання виховання випливає з первісного покликання супругів доучасті в творчому ділі Бога: зроджуючи в любові і для любові нову особу, яка сама в собі має покликання до зростання та розвитку, батьки тим самим беруть на себе завдання забезпечити їй у повноті людське життя. Про це нагадує II Ватиканський Собор:
 
Батьки, оскільки дали дітям життя, то мають якнайсерйозніший обов'язок виховувати своїх нащадків, і тому їх слід визнати першими й головними вихователями. Це виховне завдання настільки вагоме, що якщо його не виконують, то заледве вдалося б замінити його іншим вихованням. Тому що саме батьки повинні створити таку сімейну атмосферу, сповнену любов'ю і повагою до Бога і людей, яка б сприяла цілісному особистому і суспільному вихованню дітей. Тому сім'я є першою школою суспільних чеснот, які потрібні всім суспільствам. (FС, 36)
 
 
 
Виховне післанництво вимагає, щоб християнські батьки представили дітям усі ті змісти, які необхідні для поступового формування їхньої особовості з християнського та церковного погляду. Тому нехай вони приймуть вищезгаданий напрям виховання, турбуючись про те, щоб показати дітям, до яких глибин значущості веде віра і любов Ісуса Христа. Крім того, християнських батьків у їхньому завданні зміцнення дару Божої благодаті в душах дітей підтримуватиме усвідомлення того, що Господь довіряє їм турботу про зростання Божої дитини, Христового брата чи сестри, храму Святого Духа, члена Церкви. (FС, 39)
 
 пропозиції запитань для ділення:
 
 - що допомагає нам “створювати сімейну атмосферу, сповнену любов'ю і повагою до Бога і людей”?
 - що робимо для “поступового формування особовості наших дітей з християнського та церковного погляду”?
 
- як часто усвідомлюю собі, що наша дитина – “Божа дітина, Христовий брат чи сестра, храм Святого Духа, член Церкви”?
 
для медитації: Рим 8, 16н; Еф З, 7нн
 


 Батьківство як місія  (4)
 
 активізуючий засіб:
 
 порозмовляйте вільно на тему:
 
 які фрагменти Євангелія найбільш допомагають нам помічати красу нашого сімейного покликання та сповнюють силою та надією?
 
 духовний коментар:
 
 Криза нашого ставлення до зачатої дитини є зовнішньою ознакою більш глибокої кризи: ми в значній мірі загубили правду про людину, у багатьох католиків розмилося усвідомлення євангельського навчання про любов і подружнє покликання. Отже, коли в нас, християн, послаблюється світло віри -  не дивно, що починаємо губитися і бракує нам чіткого розмежування між добром і злом, особливо, коли стикаємося з важкими питаннями.
 
Тому переконання, нібито дитина є власністю батьків, стає пародією на цю велику істину, що дитина - кожна дитина - є особливим даром Божим для своїх батьків. Бог, коли дає подружжю дитину як дар, водночас дитині дає як дар її батьків. Таким способом, вони можуть належати один одному; проте, не як власність, але через цю унікальну любов, яка може об’єднувати тільки батьків з дитиною і дитину з її батьками. (Пастирське послання польських єпископів про подружню любов та право на життя всіх зачатих дітей, 1991 р.)
 
 Виховне післанництво християнських батьків, що випливає з участі в Божому ділі творення, знаходить своє нове та специфічне джерело в Таїнстві подружжя, яке освячує їх для істинно християнського виховання дітей, тобто закликає їх до участі у владі й любові самого Бога Отця і Христа Пастиря, а також у материнській любові Церкви, збагачує їх дарами мудрості, ради, мужності та всіма іншими дарами Святого Духа, щоб допомагали дітям у їх людському та християнському зростанні.
 
Завдяки Таїнству подружжя виховне завдання батьків підноситься до гідності й характеру покликання, стаючи дійсним та істинним «служінням» Церкви у справі будування її членів. Виховне служіння батьків настільки вагоме й величне, що св. Тома не вагається порівняти його зі священичим служінням: «Дехто поширює і підтримує духовне життя виключно духовним служінням. Це стосується Таїнства священства; інші ж роблять це стосовно як фізичного, так і духовного життя, і Це здійснюється в Таїнстві подружжя, у якому чоловік і жінка єднаються, щоб зродити нащадків та виховати їх для прослави Бога».
 
Живе й чуйне усвідомлення післанництва, отриманого разом із Таїнством подружжя, допоможе християнським батькам присвятити себе виховному служінню для дітей з великим спокоєм духа та довірою, а разом із тим — з почуттям відповідальності перед Богом, який їх покликує і посилає, щоб вони будували Церкву в дітях. Так сім'я охрещених, зібрана воєдино Словом і Таїнством як домашня Церква, є так само як і Вселенська Церква вчителькою і матір'ю. (FС, 38)
 
 
пропозиції запитань для ділення:
 
 - як часто думаю про свою, як сімейної людини, “участь у владі й любові самого Бога Отця і Христа Пастиря, а також у материнській любові Церкви”?
 
- як стараюся глибше усвідомлювати собі цей дар і завдання?
 
- як реагую на слова: “служіння батьків настільки вагоме й величне як священиче служіння”?
 
 для медитації: Євр 12, 18-28

 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino