23.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Зошит №8 Молитва розважання Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
ГіршеКраще 
Написав Administrator   
13.07.2010
Через спокійне і прямуюче до зрозуміння роздумування – можна його назвати просто духовним розжовуванням – слово Боже в душах відданих молитві засвічує світло, ясне проміння якого освітлює цілий день. (...)Отже слово Боже, цю незбагненну таємницю спасіння, душа роздумує щодня з великою любов’ю і уважно до нього прислухається.

         ЗОШИТ РУХУ НАЗАРЕТСЬКИХ РОДИН    

     МОЛИТВА В ДУМКАХ       

  ЗОШИТ №8         ВІННИЦЯ 2003  

  І. Поняття і методи роздумування (медитації).

Поняття і ціль роздумування.Виразом1 роздумування найчастіше називаємо молитву в думках взагалі. Оскільки ми прийняли Божу істину через живу віру, то розум старається пізнати її досконаліше і глибше. Задумаємось над нею, стараємось вникнути в її зміст. Це є праця розумова. Треба однак пам’ятати про те, що ціллю цієї розумової праці, цього роздумування не є збагачення наших знань, але любов до Бога. Стараємося пізнати глибше Божі істини, а в них Бога. І тому центр тяжіння в молитві думкою лежить у любові, а не в пізнанні. Пізнання і роздумування є тільки підготовлюванням душі до любові. По правді пізнавання є в деякій мірі необхідним підготовлюванням душі до любові, бо не можна любити того, по що зовсім нічого не знаєш: ніколи однак пізнання не є – принаймні на цій землі – мірою любові. Може хтось має дуже скромні знання про Божу правду, а однак мати досконалу любов, а з другої сторони можливе є глибоке пізнання позбавлене любові. Про міру любові вирішує Божа благодать і смиренність. (...) „Щоб добре молитися, не треба сильно думати, але сильно любити” (А. Жихлінський, Ознайомлення з мистецтвом святих, Познань 1947, с. 50 н.). Бо роздумування в своєму принципі є спілкуванням душі з Богом котре з кожним днем стає  більш довірливе, більш сердечне і чимраз довше, тому що продовжується навіть на протязі дня. Отже через таке безперервне спілкування з Здійснювачем всякої довершеності самі нею насякаємо. ( Нарис богословії аскетичної і містичної, т. ІІ, с. 47 н). Через спокійне і прямуюче до зрозуміння роздумування – можна його назвати просто духовним розжовуванням – слово Боже в душах відданих молитві засвічує світло, ясне проміння якого освітлює цілий день. (...)Отже слово Боже, цю незбагненну таємницю спасіння, душа роздумує щодня з великою любов’ю і уважно до нього прислухається. В деякому сенсі є це наука життя, в котрій шукаємо не людських знань, але мудрості, що містить у собі божественний елемент. Не іде тут отже про те, щоб ми більше знали, але якщо можна так сказати, щоб ми жили в досконаліший спосіб: щоб ми розмовляючи з Богом, до Нього звертали Його власні слова, щоб ми думали те, що Він сам думає – коротко кажучи, щоб ми жили Його життям. (Апостольський Лист Йоана Павла ІІ на 1500 річницю народження св. Бенедикта, 11 липня 1980). Передусім пропоную тобі молитву у думках, внутрішню (...). вдивляючись часто в Ісуса через роздумування, душа твоя наповниться Ним. Навчишся поступати так як Він і наслідувати Його в своїх вчинках. (...) Як діти через постійне слухання своїх матерів вчаться від них говорити, так і ми, перебуваючи в близькості Спасителя через роздумування і вникаючи в Його слова, вчинки і почуття, навчимося, підтримані Його благодаттю, говорити, діяти і прагнути, як Він сам говорив, бажав і діяв. (св. Франциск з Селези, Філотея, Ольштин 1985, с. 73). Тому, хто (проводить роздумування) (...) дуже допоможе, якщо ввійде він в нього великодушно та з щедрістю по відношенню до свого Створителя і Господа та пожертвує Йому всю свою волю і свободу, щ о б    Й о г о   Б о ж е с т в е н н и й   м а є с т а т   к о р и с т у в а в с я   й о г о   о с о б о ю,  я к  і   в с і м,  щ о   в і н     м а є   з г і д н о   з   н а й с в я т і ш о ю   в о л е ю   с в о є ю [підкреслення ред.]. (Св. Ігнатій Лойова, Духовні вправи, Краків 1982: №5, с.100).  Роздумування є подвійною дисципліною, виконуючою також подвійну функцію.По-перше, має воно тобі дати остаточне оволодіння розумом та пам’яттю і вчинити тебе спроможним до зосередження і до того, щоб відмовитись від зовнішнього світу, від його справ, занять, думок і клопотів про теперішнє життя, по-друге – і це є його справжня мета – має тебе навчити усвідомлювати собі присутність Бога; а що найважливіше привести тебе до майже постійного і люблячого звертання уваги на Бога і покладання на Нього надії.Справжньою метою роздумування є власне тільки це: навчити людину, як стряхнути з себе світ створених речей, всілякі думки про теперішні справи, в котрих можна знайти лише безладдя і терпіння, а ввійти в свідомий і люблячий контакт з Богом. Це Він вчинить душу спроможною до прийняття з рук Божих необхідної їй допомоги і до віддання Йому пошани, слави, подяки і любові, котрій роздавання стало тепер найбільшою радістю. (Т.Мертон, Сівба контемпляції, Краків 1989, с.99н.).   [Підготовлюючись до роздумування] потрібно слідкувати за зовнішньою поставою (...). Вона повинна бути така, щоб допомогла втихомиритись, а також бути уважним. Кожний мусить сам розпізнати, перебування в якій поставі найкраще йому до цього допоможе: чи стоячи на колінах, чи сидячи, чи навіть прогулюючись.(...) Потім заспокоїть своє тіло, думку, настрій і заспокоїть чимраз глибше своє нутро. Усвідомить собі, що в цій хвилині не має для нього важливішої справи як молитва.Відсуне те, що до неї не стосується, зосередить увагу, а також своє розсіяне нутро і зробиться просто присутній. Вже така тільки підготовка вже є молитвою (...). триваючи в цьому зосередженні, бере в руки текст і над ним роздумує.Можна це робити так, що за кожним разом читати одне речення, затримуючись над ним, щоб в нього вникнути. Вчителі духовного життя говорять, що той хто роздумує повинен собі це (...), що прочитав живо уявити, так живо, як це тільки можливо. Повинен бути весь в цій події як очевидець, який йдучи, затримується на краю дороги, щоб подивитись що це робиться – і вникнути в цю таємницю. (...) Деякі люди не вміють цього зробити, так як не вміють уявляти. (...) (Отже повинні вони) (...) більший натиск покласти на мислення і на внутрішнє зворушення.Для людей які вміють живо уявляти мислення є однак так само важливо. Слово „роздумування” виражає власне це дбайливе продумування і перепрацьовування предмету: Про кого іде? Хто це? Що робить? Що з ним трапляється? Що говорить?Таким чином той, хто молиться, роздумує над тестом і старається глибше його зрозуміти.Не можна робити цього (...) лише розумом, але також і серцем. Само тільки мислення повинно змінитись в роздуми, у вникання, в прийняття цього так як своєї власності і у внутрішнє зворушення і коштування.Таким чином мислення само по собі стає молитвою. І так повинно бути, так як роздумування не є жодним досліджуванням, а молитвою. Якщо той, хто роздумує має здібність образно уособлювати собі предмет роздумів, хай тоді старається почати розмову з Христом, так якби був біля Нього. Коли не вміє цього зробити, хай пригадає собі, що наш Господь, життя котрого роздумує, не тільки був колись, але є й тепер. І то не де-небудь, далеко схований, але тут (...). Тому що не є так, що людина вирішує власними зусиллями шукати Господа і Його знайти, але Він перший призиває людину. Говорить: „Прийди і будь біля мене”. І взагалі тільки завдяки цьому молитва є можлива. Той хто молиться повинен отже до Нього звернутись, Йому визнати свою віру, свою любов, задавати запитання і говорити Йому все, що підказує серце.Однак лише через це зміст роздумування не є ще вичерпаний але має він щось внести в само життя людини, повинен діяти. Звичайно не треба його сприймати надміру практично. Дехто уявляє собі, що якщо не усвідомлює собі ясно якоїсь визначеної помилки, або якщо не робить якогось конкретного постановлення, то в принципі нічого не відбувається. Це є помилка, тому що зрозуміти що-небудь по Христа і перебування біля Нього, це дуже спасенна річ. Скільки разів якась риса Його святої особи стає живою або якесь Його слово нас зворушує – вже це тільки означає внутрішнє зростання.Незважаючи на це не повинно бракувати критичного погляду на власне життя. „Що є написане, написане є для нашого освячення” – говорить Апостол. І так з кожного слова Об’явлення веде дорога в наше життя. (...) стає зрозумілим, що маємо робити, чого уникати, а що перемагати. (...) „Хочу це в тому і тому місці робити по другому... хочу скласти цю жертву (...)” Постановлення ці треба довірити Богові і наполегливо хотіти закорінити їх в своєму житті.(...) Поволі доходимо до пізнання самих себе, своїх помилок, своїх хороших і поганих можливостей. Здобуваємо краще ознайомлення з своїм життям і його обов’язками. Глибше зрозуміємо людину яка є поряд. І так роздумуючи на молитві ти є поступово внутрішньо повчаний і отримуєш впевненість, котрої не можна здобути за допомогою жодного іншого засобу.Найважливішою справою в роздумуванні є те, щоб воно зробилось молитвою. Той хто молиться, мусить стати тоді внутрішньо перед Живим Богом. Мусить усвідомити собі дорогу до Божого Серця. Мусить народитись справжня розмова, в котрій моє людське „я” стає перед правдивим Божим „Ти”. Коли ж остаточно про це іде, і дуже важливо, щоб коли на молитві цей взаємний зв’язок вже від самого початку зав’язався, треба спокійно в цьому тривати, навіть, коли би потім не було вже місця на запитання, думки і власні постановлення (Р. Гуардіні, Введення в молитву, в: Дорога до нового життя, Краків 1981, с. 532 нн.). Потреба роздумуванняРоздумування є необхідне. Необхідність ця спирається на   р і з н о м а н і т н и х   м о т и в а х. Медитація привчає нас до релігійних роздумів і дозволяє нам пізнати Божу думку. Освітлює нас самих, а в особливий спосіб наше внутрішнє життя. Показує цінність християнських чеснот і красу святості. Створює можливість побачити зло гріха і можливість якими можна його уникнути. Зміцнює нашу волю, даючи їй мотиви до діяння і приклад до наслідування. Приготовляє в нас життя (життя благодаттю віри, надії і любові) і в деякій мірі рівень життя містичного. Всі духовні автори підкреслюють щедрість плодів, що походять з регулярної медитації. (G.Thils, (Г.Тіл), Християнська святість, Париж 1963, с. 568н.). Найважливішою дією внутрішнього життя є молитва в думках. Духовні письменники, а деколи й святі, висловлюються, неначе роздумування є необхідне для спасіння, що в деякому значенні і в певних випадках може бути правдою. Не підлягає сумнівам, що молитва в думках є необхідна для досконалості і що життя духовне без неї існувати не може. Бо молитва подумки захоплює наші влади Богом, і то не стільки через поглиблювання і розпізнавання Божих істин, скільки через заохочування нашої волі до згоди з Божою волею і наших почуттів до Божої любові. Її предметом є Божі діла і Його прикмети, а передусім те, що Ісус Христос став Людиною (Ф.В. Фабер, Досягнення душі, Краків 1935, с.293). Кард. Леркаро напише, що молитва подумки є засобом нормально необхідним для досконалого життя, а необхідним до спасіння для тих, котрі є покликані до стану досконалості. Якщо через молитву розуміємо знайдення зв’язку з Богом і переживання любові, то таке сильне ствердження не є несподіванкою (Д.Відер, Покликані до життя, Краків 1979, с.298). Відчуваємо потребу молитви більш внутрішньої, в котрій наша душа в глибшому зосередженні осягнула би зіткнення з Пресвятою Трійцею, яка в нас мешкає. Зіткнення це необхідне для того, щоб отримати від Вчителя, який є в нас, світло життя, і тільки воно дозволить проникнути до глибини і куштувати таємницю спасіння (...). це світло необхідне є також, щоб змінити наш характер удухотворюючи його, роблячи його більше надприродним і подібнішим до Того, котрий нас заохочує до шукання миру душі в тишості і покорі. Такою більш внутрішньою молитвою є роздумування (R.Garrigou-Lagrande,(Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, Познань 1960, с.446). Контемпляція є з’єднанням нашого розуму і волі з Богом в акті чистої любові, котрий збігається з пізнанням Його в Його власній Істоті; тому найбільше правильною дорогою до неї є розвивання і вдосконалення розуму, волі і всіх влад нашої душі. (...)Але поки це станеться, мусимо найчастіше важко працювати готуючись до цього, з допомогою Його благодаті, в сфері наших власних можливостей, поглиблюючи нашу знайомість і любов Бога через роздумування і активні форми молитви, визволяючи волю від прив’язаностей до створених істот (Т. Мертон, Сівба контемпляції, с.97). Суттю нормального внутрішнього життя є молитва подумки, котрої не замінять найпрекрасніші тексти псалмів і літургійних молитов.І тому в практиці духовного життя найважливішою формою молитви є молитва в думках. Без неї душа не зуміє ввійти в володіння скарбами, які ховаються в молитві літургійній. „Літургія є лише тоді досконала, коли з’єднуються з роздумуванням. Молитва особиста є необхідна, бо підготовлює душу до молитви офіціальної, дозволяє гідно її провести, а на протязі дня використати з неї плоди святості. А таїнства, Божа Служба, Літургія Годин, послух і праця не осягнуть найвищого рівня своєї ефективності, якщо не будемо вести життя молитви” (А. Жихлінський, Ознайомлення з мистецтвом святих, Познань 1947, с.42). Ніщо не може краще (ніж медитація) подолати вади характеру, дати нам більше живого прагнення уподобитись до Того, котрий сказав: „Навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим” (Мт 11,29). Молитва така робить наше серце чимраз подібнішим до Пресвятого Серця Ісуса, так як – навіть не знаючи про те – беремо приклад з тих, кого любимо насправді і глибоко. Бувають характери дуже важкі, котрі можуть змінитись тільки через люблячу контемпляцію Господа Ісуса на молитві (R.Garrigou-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, с.453). Щоб молитва подумки була тривалою і ефективною в дорозі до спасіння, мусить бути в докладному значенні щоденна. (...)Менше ніж півгодини не вистачає, щоб молитва подумки була плідною. (...)Особливе значення для сукупності внутрішнього життя має ранкова молитва, перед тим, як почнуться щоденні діла. Вона установлює тоді цілий день, є якби ранковою жертвою дня, тобто праці, радостей, смутків, хвилювань, прагнень (Д.Віндер, Покликані до життя, с.299).  Методи роздумуванняВсі методи радять убогість і покору Духа, згоду, щоб постійно починати спочатку і повільно посуватися вперед, до мети, котра є зрозуміла: глибоке з’єднання з Живим Богом, свободу і податливість натхненням Святого Духа. Великі майстри внутрішнього життя, котрі пропонують різноманітні методи, підкреслююит необхідність відродження від схеми під час втручання Святого Духа. Метод є добрий, коли допомагає, нищівний, коли зневолює. Дух Святий є єдиним Господом молитви (M.Souvage (М. Соваж), Роздумування в: Словник духовного аскетизму і містики, т.Х, Париж 1980, кол. 927). Метод є засобом, завдяки якому можна дійти до мети. Згідно з цим потрібно його застосовувати тільки як засіб. Коли приведе до зустрічі з Богом, вже є непотрібний (...).(А отже) його необхідність є відносна. Тому що можна без нього ввійти в зосередження і переживання. Метод служить любові. Якщо переживається любов, метод стає непотрібний, що більше, міг би гасити любов (Д. Відер, Покликані д життя, Краків 1979, с.300 н.). Той, хто (роздумує) (...), якщо сам через власне розважання і міркування знайде щось, що йому допомагає краще зрозуміти або пережити дану історію, чи то завдяки власному мисленню, чи також завдяки Божій міці освічуючій його розум, знайде більше смаку і духовних плодів, ніж коли б (хтось йому) (...) багато пояснював і розводився над значенням даної історії. Бо проте не багатство знань, але   в н у т р і ш н є                 в і д ч у в а н н я   і   к у ш т у в а н н я2  речей задовольняє і насичує душу (св. Ігнатій Лойова, Духовні вправи, нр2, с.99). Медитація є формою молитви, в якій переживає велика кількість актів і почуттів. Це її загальний нарис.Підготовлюючись, насамперед потрібно відсунутись від всіх світських занять, щоб ввійти в стан внутрішнього миру, надприродного спокою і уваги. Це вже може вимагати деякого часу, так як не затримаємо психічної зайнятості так само легко, як затримується машину. (...)Підготовка містить у собі також безперестанне піклування про ставання в присутності Живого Бога. (...) Від самого початку потрібно особливо піклуватись про цей акт ставання в присутності Бога. тому що зростання і дозрівання нашого внутрішнього життя мусить йти в цьому напрямку. Якщо цей стан тривання перед Богом виявиться легким, не біймося залишатись в ньому так довго, як зможемо. Дехто піддається спокусі швидкого переходу через етап „підготовки” і поспішає, щоб дійти до „головної частини” медитації, але забуває, що ця „головна частина” мусить власне статись поступово молитвою присутності простого погляду і „співбесіди” з Господом.Головна частина медитації містить у собі роздумування, почуття, застосування і постановлення.Через „роздумування” розуміється вид роздумів, що стосуються відкритих істин, які розглядаємо для того, щоб їх добре розуміти, пояснити їх значення, а також зважити в думках їх відношення до життя. (...) міркування може мати характер доктринальний (правила поведінки, які в даних умовах взагалі неможливо втілити в життя) або уявний: уявляємо собі ясла з Вифлиєму, життя Христа в Назареті, життя учнів з Месією, Страждання або Воскресіння спосіб життя перших християн згідно з Діяннями Апостолів, історію святого або мученика іт.п.Під час цього роздумування може наступити така хвилина, коли після „поглиблювання” в істини доходимо деколи, без нашого зусилля, до простого споглядання вірою, і це є початок молитви.Роздумуванню повинні товаришувати різні почуття, котрі є дуже важливі в сукупності з медитацією. Пригадування напр.., всіх доказів надзвичайної любові Господа може розбудити в нас почуття безкорисливої вдячності. Можемо жалкувати, що часто ображаємо Господа Бога або виражати наше захоплення Його ділами. (...)Міркування, роздуми є для нас нагодою до іспиту сумління, впорядкування життя і введення до нього необхідних змін. Має місце тоді використовування пізнаних істин в житті.Таке використовування є тим більше потрібне, тому що не можна очікувати зростання в духовному житті „з себе самого”. „Життя богословське” не може дозрівати і розвиватись в особі, котра має тисячі недоліків, робить безліч повсякденних гріхів, зовсім цим не засмучуючись. Зростання в святості мусить відбуватись гармонійно в усіх основних галузях нашого життя. (...) Це ціла особа християнина мусить зростати в вірі, одночасно і гармонійно, якщо навіть без помітних результатів, то принаймні завдяки щирому бажанню і старанній праці. Це веде нас безпосередньо до „постановлень”. Є вони першим етапом справжньої переміни, здійснюються зміни. Виражають конкретно, просто і ясно те, що хочемо ввести в життя. Постановлення приносять користь, коли їх є небагато, не повинні також дуже відрізнятись одне від одного. Корисно є зберігати протягом деякого часу одне головне постановлення: напр.., відношення до Бога виконуваної праці або взивання Господа перед прийняттям рішення. Медитація в міру того як стає молитвою, є джерелом „сили”, „витривалості” і „надприродного споглядання”, котре допомагає нам в роз’яснюванні наших труднощів.Закінчення медитації. (...) Отже нормальним є те, що закінчуючи цю особливу молитву, якою є медитація, (...) прагнемо виразити Господу нашу любов і нашу вдячність за отримані благодаті. Спосіб її показування може прийняти форму напр.., простого і повного любові погляду віри, спрямованого до Бога, котрий означає більше, ніж слова, неспроможні до переказування надзвичайних почуттів серця (G. Thils (Г.Гіл), Християнська святість, Париж 1963, с.577-581 нн.). 

Метод сульпіціанськийМетод сульпіціанський (назва взяла свій початок від Семінарії св. Сульпіція в Парижі, помітка ред.) була сформульована через Й.Й. Ольє.Зводиться вона до трьох основних елементів: „м а т и   Г о с п о д а   Х р и с т а   п е р е д   о ч и м а,   в    с е р ц і   і   в   р у к а х. Згідно з Ольє, такий метод виражає суть християнського життя: Християнство складається власне з тих трьох пунктів і весь метод молитви в цьому міститься:   щ о б   д и в и т и с ь   н а          І с у с а,   з ’є д н у в а т и с ь   з   І с у с о м   і   д і я т и   в   І с у с і. Перший пункт веде до віддавання пошани, прославлення і преклоніння, другий до діяння, але не самостійного, а включеного в міць Ісуса Христа. „М а т и   І с у с а   п е р е д   о ч и м а”,   д и в и т и с ь   я к   с л а в и т ь   Б о г а, прославляє Його ім.’я, згідно з першим закликом „Отче наш”, є підставою преклоніння (...). є вона одночасно формою тихого наповнювання цілої особи через внутрішнє діяння Духа Ісуса Христа.„М а т и   І с у с а   в   с е р ц і”,  а   ч е р е з   ц е   в в і й т и   з   Н и м   в   к о м у н і ю,  з ’є д н а н н я. (...) В цій частині молитви віддаємось Богу, щоб брати участь в тому, чим Він є і чим хоче нас оживляти. Отже можливість брати участь і єдність яку Бог дає нам в дарі, називається правильно комунією, з’єднанням, коли Бог робить через неї своє багатство нашим. Участь, яку беремо в медитації, називається духовною комунією, від дарів, які Бог переказує, уділяє дорогою інтимного діяння свого Духа. Молитва стає також упривілейованою хвилиною, коли пригортаємось до Христа, котрий розливає на нас оживляючу міць свого Духа. Притягує це за собою складання жертви з себе і тихе очікування на Його перемінюючи діяння.Ольє кладе натиск на   п о в н у   у в а г и   п о д а т л и в і с т ь   і   т и х е   п р и й н я т т я   Д у х а,            к о т р о м у   н е   м о ж н а   с у п е р е ч и т и   ч е р е з   п о г а н о   з р о з у м і л і   в л а с н і   д і ї, особливо коли душа „відчуває Його таємниче діяння в серці”. (...) Отже друга частина молитви стосується заклику з Господньої молитви – „нехай прийде Царство Твоє”: „Царство Боже приходить в нас, коли під час молитви притягуємо до себе Божого Духа, який своєю міццю повністю нас собі підпорядковує”. Третя частина „мати Ісуса в руках”, тобто співпраця, прямує до реалізації третього заклику з „Отче наш” – „Нехай буде воля Твоя”. „Н е с т и   Г о с п о д а   Х р и с т а   в   р у к а х,   ц е   х о т і т и ,   щ о б   Й о г о        Б о ж а   в о л я   с п о в н и л а с ь   в   н а с; Ісус Христос мусить діяти в нас і через нас”. Збуджуємо тоді „добрі постановлення і передбачаємо нагоду до їх реалізації”. Ольє більше підкреслює Божий дар і діяння Духа ніж зусилля людини, тому також воліє вживати замість терміну „постановлення” – „співпраця”, котрий виразно означає залежність, а також підлеглість діянню Духа, щоб виконав в нас „добрі наміри” (M.Sauvage (М.Соваж), Роздумування в: Словник духовного аскетизму і містики, Париж 1980, т.Х. кол.925 н.). Схема роздумування згідно з сульпіціанським методом:І. Підготовка    1. Вірую Боже, що Ти біля мене... Що огортаєш мене своєю люблячою присутністю...    2. Перепрошую Тебе Ісусе, за мої невірності....    3. Сам з себе не вмію молитись, прошу про дар молитви Тебе, Душе Святий, Душе ласки і світла. Освятителю душ, Отче вбогих... ІІ. Основна частина медитації                      1. Преклоніння5* (адорація)(Ісус перед моїми очима)-         Читаю вибраний текст і інстинктивно пробую зрозуміти слова спрямовані до мене: як маю їх розуміти... що Ісус хоче мені ними сказати...-         Прислухаюсь до Його слів...-         Волею і почуттями беру участь в прочитаному і продуманому тексті.-         В залежності від прочитаного змісту стараюсь виразити свої прагнення і почуття: переконання... прославлення... вдячність... радість... -         Дивлячись на себе і бачачи, як далеко мені до реалізації в житті слів Ісуса, стараюсь виразити Йому своє покаяння...                      2. Комунія з Ісусом6**(Ісус в моєму серці)-         Пробую продуману і промолену суть внутрішньо прийняти, вчинити її своєю-         Очікую, щоб Ісус прийшов до мене і прищепив у мені те все, що виразив в своїх словах-         Пробую брати участь в Його почуттях... бажаннях...-         Ісусе, хочу, щоб Твої думки, бажання, болі робились моїми думками, бажаннями і болями...-         Ввійди в моє „я”, забери собі мою волю.-         Хочу віддати Тобі моє серце...-         Хочу зникати в Тобі і для Тебе...               3. Співпраця7***(Ісус в моїх руках)-         Суть, продумана і пережита з Ісусом, має дати плід, слова, в які я вслухався, повинні стати „тілом”.-         Яку конкретну форму вони мають прийняти в моєму житті?...-         Пробую сформулювати конкретні постановлення...                                      Душе Святий, зроби, щоб я співпрацював з Твоєю благодаттю... я сам не вмію змінитись і навернутись...-         Прагну того, до чого мене кличеш, але з Тобою і в Тобі... ІІІ. Закінчення1.     Перепрошую Тебе, Господи, за кожну неуважність і невірність під час цієї молитви...2.     Дякую Тобі за отримані ласки..3.     Плоди цієї молитви довіряю Тобі, Маріє, щоб Ти їх оберігала і огортала своїм заступництвом. Метод ігнатіанський Після того як підеш відпочивати, в хвилині, коли вже захочеш спати, на протязі одного „Радуйся Маріє” маєш подумати пор годину, в якій маєш прокинутись і для чого, і переказати собі коротко цю вправу, яку маєш провести.Коли прокинусь, не даючи місця різноманітним думкам, відразу зверну думки до того, що має бути тамою контемпляції8 або роздумування...(...)На протязі одного „Отче наш” стати на віддалі одного або двох кроків від місця, де маю вести роздумування, а звертаючись думками до гори міркуватиму, як Бог, Господь наш, дивиться на мене іт.п. і в своїх словах буду прославляти або признаватись перед Богом до своєї немічності.Розпочинати контемпляцію треба вже в якійсь зайнятій позиції, стоячи на колінах, лежачи хрестом, лежачи навзнак, сидячи або стоячи, завжди однак стараючись знайти те, чого хочеш. На дві справи треба обов’язково звернути увагу:П о – п е р ш е: якщо знайду те, чого хочу, стоячи на колінах, не перейду до іншої позиції, а якщо лежачи хрестом, то також вже не змінюючи її іт.п.П о – д р у г е: Тоді, коли знайду те, чого шукаю, затримаюсь і перепочину, а відпочиваючи не буду переживати про перехід до наступного пункту. (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, нр73-76, с.117).Роздумування з допомогою трьох влад душі (пам’яті, розуму і волі). (...) Містить в собі підготовчу молитву, два введення, (...) головні пункти і (...) кінцеву розмову. Молитва підготовча: Просити Бога, Господа нашого, щоб всі мої починання, рішення і вчинки були спрямовані з наміром щедрої служби і прославлення його Божественної Величності. Введення 1. Визначення місця так якби його бачено. Тут треба підкреслити, що в контемпляції або роздумуванні про річ видиму, як наприклад, в роздумуванні про Христа, Господа нашого, котрий все-таки є видимий, встановлення місця буде полягати на огляданні очима уяви місця матеріального, де знаходиться те, що хочу зробити темою контемпляції. Говорячи „місце матеріальне”, маю на увазі напр., храм або гору, на котрій знаходиться Ісус Христос або Мати наша Марія, в залежності від того, про що хочу роздумувати.Зате в випадку речі невидимої, як напр. (...) в роздумах про гріх, визначення місця буде полягати на баченні очима  уяви і зважуванні стану моєї душі якби ув’язненої в цьому грішному тілі і в сукупності з душею і тілом, яка перебуває нібитто на вигнанні серед диких звірів на цій долині сліз. Введення 2. Просити Господа Бога нашого про те, чого хочу і прагну. Це прохання має стосуватись даної теми, якщо напр., контемпляція є про Страждання, просити про біль, сльози і терпіння з Христом терплячим (...), а якщо про Воскресіння, просити про радість з радісним Христом. (В роздумуванні по гріх) просити про велике засоромлення перед самим собою; через те, що бачу, як багато людей осуджених за один смертний гріх, під час того, коли я стільки разів заслужив на вічні осудження з приводу багатьох моїх гріхів. Увага: Перед кожною контемпляцією і роздумуванням треба завжди проводити підготовчу молитву, котра не змінюється і два вище згадані введення, котрі змінюються в залежності від конкретної теми роздумування чи контемпляції. Пункт 19.  П р и г а д а й   с о б і (...) (тему першого пункту роздумування), потім   р о з у м о м   ц е   в с е о б м і р к у й, а в кінці   з а с т о с у й   д о   ц ь о г о   в о л ю, бажаючи пор це все пам’ятати і це все розуміти...(...)(В наступних пунктах роздумування робимо подібно як в першому, застосовуючи по черзі пам’ять, розум і волю.) Розмова на кінець. Уявляючи собі Христа, Господа нашого, присутнього і висячого на хресті, питаючись Його, як це Він, будучи Творцем, дійшов до того, що став людиною, а від вічного життя перейшов до тлінної смерті і до помирання за мої гріхи.Подібно, дивлячись на себе питайся: що я зробив для Христа? Що роблю для Христа? Що я повинен зробити для Христа? І так бачачи його в такому стані прибитого до хреста, розмірковуй те, що тобі тоді прийде до голови.Щоб кінцеву розмову правильно провести, треба відбути її так, нібито це друг говорить з другом або слуга з господарем своїм, просячи його про якусь ласку, вже навіть звинувачуючи себе в якомусь поганому вчинку, або зізнаючись перед ним довірливо про якісь свої діла, просячи його про пораду.Помолитись „Отче наш” (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, нр 46-50, 53-54, сю112-114). Після того, як закінчу вправу, на протязі 20 хв., сидячи або ходячи, перевірю, як мені вдалась ця контемпляція чи роздумування. Якщо погано, досліджу з якого приводу, а коли дізнаюсь, буду жаліти за те, бажаючи виправитись в майбутньому. А якщо добре, подякую Богові, Господу нашому, і наступним разом буду придержуватись цього самого методу (св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи нр 77, с.118).   Схема роздумування згідно з ігнатіанським методом І. ПідготовкаВибраний текст читаю уважно кілька разів, задумуючись над чим би я хотів затриматись – що мене у цьому тексті хвилює, зворушує?10 ІІ. Медитація1. Ставлю себе в Божій присутності – Ось я – грішник – стою перед Тобою, моїм Творцем і Спасителем...Роздумую: „Як Бог, Господь наш дивиться на мене?”11       -     Господи мій, прошу Тебе, щоб всі мої наміри, рішення і дії були спрямовані до служби Тобі і до більшої твоєї слави...2. Уявлення собі місця.За допомогою уяви створюю собі картину зв’язану з суттю роздумування.12 3. Прохання по плоди роздумування.Прошу Господа Бога пор те, чого бажаю в зв’язку з даним роздумуванням13. 4. Серцевина медитації14.а) що Бог говорить до мене?(пам’ять і розум – слухати, дивитись, розуміти).Стараюсь об’єктивно пізнати Божий заклик заміщений в тексті над яким я медитую.-         Господи, дозволь мені зрозуміти, що говориш до мене! Істини, з якими ознайомлюсь, стараюсь зіставити з конкретними ситуаціями і проблемами мого життя. Оцінюю моє життя в світлі Божого Слова.-         Господи, Боже мій, дай мені зрозуміти і прийняти те, що до мене говориш про має життя, про...б) моя відповідь(воля)внутрішньо дивлячись з усіх сил – розумом і серцем – в істину з якою ознайомлююсь, насичую мою душу. Спонтанно через різні внутрішні постави (покаяння, приниження, вдячності і постановлення іт.д.) виражаю перед Богом те, що народжується в моїй мені під впливом оцінювання мого життя в світлі Його Слова.-         Боже, признаюсь до моєї грішності, яка проявляється в...-         Господи, дякую Тобі, що мене відкупив – дякую за Твою незбагненну Любов, котру помічаю в...-         Боже, прагну змінити... зобов’язуюсь...-         Дякую, що це вже робиш в мені і за мене...5. Розмова кінцева            Уявляю собі Христа висячого на хресті і питаюсь:       -      Що я роблю, а що повинен робити для Тебе, Господи?Роздумую те, що мені у цій хвилині прийде в голову. Безпосередньо розмовляю з Пресвятою Дівою Марією, з Христом, з Богом Отцем. Говорю „як друг до друга” або „як слуга до свого Господа”.-         Прошу про благодать...-         Звинувачую себе перед Тобою за...-         З довірою розповідаю Тобі про...-         Прошу Тебе про пораду в справі ІІІ. Роздумування після медитаціїПеревіряю себе, як мені вдалась ця медитація і довіряю Богові її плід. Записую собі також роздуми і висновки, котрі є плодом медитації.    ІІ. Перешкоди в роздумуванні Види перешкодМолитва в думках, вже сама по собі є важка, робиться ще важча внаслідок спокус, котрі на неї очікують. Її обтяжливість неодноразово переходить всілякі очікування і це вона спокушує до занедбання молитви. дуже часто, приступаючи до роздумування, відчуваємо просто небачену неспроможність до мислення. Яку б поставу нам тоді не запропонували, то мучила би нас її одноманітність. А тільки лиш почнемо весь час її змінювати, втрачаємо бажання до молитви. кожний рух спричиняє нове розсіяння уваги (...). вся наша надія в емоційній молитві, але й це не виходить, навіть без помітної провини з нашої сторони.Хоча віддаляємо від себе думку про те, щоб відмовитись від роздумування, то ми є прихильні до того, щоб зробити на деякий час перерву. Колись іншим разом спокуса нам підказує, що безпідставно перебільшуємо з важливістю молитви, а хоча не піддамося бажанню пропустити її, то перемагає нас лінивство через не дотримування відповідного для неї часу (Ф.В. Фабер, Досягнення душі, Краків 1935, с.294).Будь-хто, хто підходить поважно до життя і старанно працює над своїм внутрішнім зростанням, знає, яким важливим і просто вирішальним фактором в духовному житті є молитва в думках, тобто, як часто говоримо, роздумування. А з другої сторони досвід вчить, що власне молитва в думках чинить починаючим на дорозі внутрішнього життя   н а й б і л ь ш і   т р у д н о щ і. Можна сміливо сказати, що в боротьбі за осягнення справжнього внутрішнього життя переміг той, хто поборов перші труднощі з’єднані з сумлінним практикуванням молитви в думках.Тому також ті, що розпочинають практикувати роздумування, шукають собі провідника, який би їх ввів в молитву думкою і допоміг перейти крізь перші труднощі (А. Жахлінський, Ознайомлення з мистецтвом святих, Познань 1947, с. 43 н.). Неуважність і розсіяність це одна з класичних проблем осіб, що проводять медитацію. Є вони головною проблемою у внутрішньому житті.Важливе є вміння розрізняти два види перешкод: одні, які є сигналом недосконалості і інші, котрі є показником успіхів. а) Неуважність переважно є знаком недосконалості. Наша увага є розсіяна тому, що ми весь час більше прихильні до творінь ніж до Бога. Ми є розсіяні тому, що наша уява є зайнята щоденними клопотами. Наш розум є зайнятий різноманітними заняттями, навіть обґрунтованими і виникаючими з громадських обов’язків. Наші почуття є ще дуже ніжні і тремтять зі страху перед зневагою; коротко кажучи, наше земне життя дуже нас поглинає і не можемо від нього звільнитись, щоб вийти на поверхню нашої свідомості і пам’ятати про Бога, нашого Отця і нашого Спасителя.Ліками і частковою допомогою буде оволодіння уявою і повернення до моменту, в якому ми помітили, що нас огорнула розсіяність. Можемо затримати нашу увагу на якійсь події, випадку, картині, котра зацікавить через деякий час наш розум. Можемо також підготувати пункти медитації або її план, щоб запобігти розпорошенню думок. Є ще інший прекрасний метод, а саме дозволити „підхопитись” Господу в тому моменті, коли побоюємось розсіяності в медитації. Коли хтось є нам дуже дорогий, якщо читаємо захоплюючу повість або слухаємо музику, котру любимо, тоді не буваємо розсіяні – зовсім навпаки. Така розсіяність зникне, коли будемо святі. Тим часом треба її вилучити, найкраще зусиллям волі.б) Є деякий вид неуваги, котра може бути водночас показником зростання в житті Божою наукою. По суті успіх цей здійснюється під час переходу від різноманітних роздумів і інтелектуальних до простої віри в правдиву люблячу присутність невидимого Бога. Тоді почнеться рішучий розвиток в житті молитви, але по-людськи, тратимо грунт під ногами: ми не спроможні змусити наші влади затриматись на якомусь понятті, картині або почутті. Тому виникають деякі труднощі з довшим перебуванням в цьому звичайнісінькому спогляданні вірою і звідтіля ця неминуча розсіяність. Ми не повинні дуже боятись цього виду розсіяності, тому що є вони не роздільні від процесу розвитку життя Божою наукою, спрямованого на невидимого Бога, але реально присутнього. Треба отже добре розрізнити ці види неуважності, не для того, щоб уникати, а до другого пристосовуватись, але щоб пізнати їх різноманітне значення в розвитку духовного життя (G.Thils (Г.Тіл), Християнська святість, Париж 1963, с.572 нн.). Неуважність чи також байдужість означає відсутність зосередженості. А зосередження полягає на концентрації всіх влад на одному предметі (...), на зосереджуванні волі, розуму і пам’яті, а також зовнішніх і внутрішніх почуттів на надприродній дійсності, на Богові. (...)Згідно з цим повне зосередження зникає, як тільки розум або воля перестають керувати почуттями і під їх натиском залишаються розсіяними – розум через думання про щось інше, а воля через прямування до чогось іншого. Звичайно, іде про добровільне думання або прямування до чогось іншого. Звичайно, іде про добровільне думання або прямування до чогось іншого. Буде це розсіяність добровільна, оскільки хтось свідомо і добровільно не захоче бути уважним, а також неуважність недобровільна, коли не хочу розсіяності і з нею борюсь.За неуважність мимовільну ми є невинні. А короткочасна неуважність добровільна найчастіше  сама тільки не перевищує недосконалості. (...)Те, що добровільно думаємо про щось інше, означає, що ми ще замало зросли і не відчуваємо який біль завдаємо Богові віддаляючись від Нього. (...)Мимовільна неуважність є великим терпінням для душ, відданих внутрішньому життю, особливо коли, не мають зрозумілого до цього пояснення. Св. Тереза з Авіля пише, що на протязі багатьох років дуже мучилась, аж  поки не зрозуміла, а підтвердили це її сповідники, що розум це є одне, а воля друге і що можна з’єднатись з Богом через волю, хоча розум у цю хвилину є неуважний. (...) Богу передусім іде про волю людини. (...) І можливо не дивиться навіть на те, що вийде з її зусиль, але швидше дивитися на її труд і старання. А вони є залежні від волі (Д.Відер, Покликані до життя, Краків 1979, с.320 н).Мимовільні приводи неуважності (...) мають натуральну підставу, так як випливають вони з характеру надприродних істин. Розум не може їх зрозуміти без допомоги світла віри. Згідно з цим розум в своїх міркуваннях доходить до деяких меж і далі не може вже пізнавати натуральним методом, тому піддається неуважності. (...)Потім, треба взяти під увагу непостійність влад душі в своїх діяннях залежних від почуттів. Є це наслідки первородного гріха. Можна однак – хоча б трохи – оволодіти цією непостійністю завдяки праці над собою. Багато неспокою, неуважності і байдужості береться з натурального прямування до правди і добра. Тому що людина не матиме відпочинку від пошуків і здобувань, аж поки не осягне повноту правди і добра (Д.Відер, Покликані до життя, с.322 н.). Цей вид неуважності, який найбільше лякає святі душі, є звичайно найменше шкідливий. Деколи люди мучать себе під час роздумування, хвилюючись чи все-таки не „дають забагато дозволу” своїм нерозумним і смішним фантазіям, які створює їх уява і котрим не вміють покласти кінця. Головним приводом їх терпінь є безпомічні зусилля, щоб затримати ці різноманітні сцени, що проминають перед очима. Це змінюється в нервове заняття, яке тільки в усьому заважає.Якщо вони коли-небудь і мали якесь почуття гумору, то цей нервовий стан зовсім їх його позбавляє. А однак почуття гумору могло би найкраще допомогти в цій хвилині (Т.Мертон, Сівба контемпляції, Краків 1989, с.103). Зосередження є неосяжне для людини, якою оволоділи мінливі і невпорядковані пожадання її власної волі. Навіть коли прямують до справ потрібних у внутрішньому житті, до втихомирення думок, спокою і насолоди молитвою, то якщо вони є тільки натуральними і самолюбними прагненнями, будуть затруднювати, а навіть робити неможливим зосередження. Не осягнеш ніколи повноцінного миру і зосередження, якщо не перестанеш сам їх прагнути. Не зумієш ніколи досконало молитись, якщо не відірвешся навіть від насолоджування молитвою (Т.Мертон, Сівба контемпляції, с.94). У людини, яка видається святою, нічого не є таке підозріле, як нестерпне прагнення виправляти інших.Манія вести тих, що їх ніхто тобі не довіряв, робити кращими тих, яких ніхто тобі не говорив змінювати і впоминати людей, над якими не маєш жодної влади, є серйозною перешкодою до зосередження. Як можна займатись цим усім і зберегти при цьому лад в думках?По мірі можливості звертай найменше уваги на недоліки інших людей, а вже жодної на їх вроджені вади і дивацтва (Т.Мертон, Сівба контемпляції, с.122). Іншу поважну перешкоду у внутрішньому житті створює диявол. (...) Він – ворог Бога – (...) за всяку ціну буде намагатись звести таку душу з дороги ревності. Найкраще йому це вдасться через засівання в душі неспокою. (...)Поряд з сатаною на перешкоді стоять також зовнішні справи – гарячкова праця, безперестанне поспішання, а також те, що рідко маємо можливість перебувати на самоті з самим собою. А крім цього (...) бажання опам’ятовувати ближніх, осуджувати їх вчинки, а також завелика до них прив’язаність. Це все зводить на душу неспокій і відриває від переживання Бога (Д.Відер, Покликані до життя, с.324). Значення труднощів Всіма цими причинами Бог послуговується, щоб людину очистити з неповноцінного розуміння внутрішнього життя і взагалі від недосконалості. Тому що, ціле внутрішнє життя опирається на погодженні нашої волі з волею Божою. При цьому родиться свого роду задоволення, але воно є елементом другорядним. Тим часом людина часто забуває про суть внутрішнього життя, а женеться за радостями. Бог проте, через свою доброту мусить їй пригадувати, що є насправді важливе. Пригадує і очищує через розсіяність і байдужість, закріплюючи одночасно в покорі (Д.Відер, Покликані до життя, с.324). Молитви і любові найкраще вчишся в хвилинах. Коли не можеш молитись і коли твоє серце замінюється на камінь.Якщо ти ніколи не буваєш розсіяний, не вмієш молитись. Тому що таємницею молитви є голод Бога і прагнення Його бачити, голод зростаючий в нас набагато глибше від рівня наших почуттів і мови. А людина, якої пам’ять і уяву непокоїть натовп непотрібних, а навіть поганих думок і картин, може часом під їх натиском молитись набагато краще в своєму замученому серці ніж той, що його розум насолоджується зрозумілими поняттями, ефективними постановленнями і легкими актами любові.Тому не варто турбуватись тим, що не можеш звільнитись від розсіяності. В першу чергу треба зрозуміти, що часто неможливо їх запобігти в житті молитви, необхідність покірного прийняття чергового напливу невпорядкованих і недоречних картин, як повертаючої хвилі, є однією з найбільш характеристичних труднощів контемпляційного життя. Якщо погодишся з тим, що мусиш відганяти все це за допомогою якоїсь книжки, судорожно тримаючись її поглядів так як потопаючий вхоплюється за соломинку, можеш це зробити – але якщо твоя молитва зміниться в звичайне духовне читання, втратиш багато з її плодів. Набагато більше користі матимеш з того, коли будеш терпеливо змагаючись з цією розсіяністю і вчитись чогось про своє безсилля і слабкість. А якщо ця книжка зробилась для тебе свого роду наркотиком, то замість того, щоб допомогти тобі в роздумуванні ймовірно зовсім його розладнає (Т.Мертон, Сівба контемпляції, с.102). Добре було би усвідомити собі, що тут на землі розсіяність і байдужість будуть завжди. Їх існування буде пригадувати про повноту, котра перед людиною (Д.Відер, Покликані до життя, с.323). Але щоб витривати в молитві подумки, треба дві речі: довіряти Господу Ісусові, котрий закликає всі душі до роздумування і покірно дозволити вести себе дорогою, котру Він сам для нас вибрав. (...) Якщо після перших, трохи триваліших розсіяностей говоримо: молитва подумки не для мене, або я не є до неї створений, означає це, що не вміємо довіряти. (...) Треба отже, дозволити вести себе дорогою, яку Господь для нас вибрав, а якщо розсіяність продовжується, то треба знати, що не береться вона з байдужості, тоді коли не захоплюємось тлінними справами, а також коли піклуємося про духовне зростання. Навпаки, є вони дуже корисні, так само як вогонь, котрий насамперед висушує дерево, а потім його запалює. Є вони необхідні власне для того, щоб висушити наші дуже бурхливі, міцні і дуже живі почуття, щоб вони нарешті заспокоїлись і підкорились духові; щоб над коротчасними зворушеннями зростала в нас міцна і чиста любов в вищій частині нашої душі (R.Garrigon-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І. Познань 1960, с.460 нн.).  Запобіжні засобиНе треба піддаватись спокусі припинити клопітке роздумування для того, щоб досягнути Бога короткими стежками. Передусім однак не є добре читати багато книжок про молитву, швидше треба триматись декількох усних вказівок свого духовного наставника. Весь час мусимо старатись, але завжди спокійно, про продовження наших почуттів за рахунок сухих роздумувань, а хоча би ціле роздумування проминуло нам в нестерпній байдужості, ми повинні зробити якесь конкретне постановлення, поки віддалимось від зображення Розп’ятого. Таким чином час не пройде нам безслідно (Ф.В. Фабер, Досягнення душі, с.305). Якщо (роздумування)довгий час будить в тобі тільки картини, поняття і почуття, які можеш оцінювати, розуміти або в них вникати, так довго, не дало воно ще свого справжнього плоду. Але коли вже виростає понад рівень твоєї уяви і спроможності розуміти, тоді наближує тебе справді до Бога, вводячи в цю темряву, в якій вже не можеш про Нього думати і тому ти є цим самим змушений звертатись до Нього тільки сліпою вірою, надією та любов’ю.Тоді ти також повинен з усіх сил опиратися спокусі занедбання молитви в думках. Мусиш повертатись до неї кожного дня у визначеній годині, не дивлячись на труднощі і байдужість яку відчуваєш. Це терпіння і таємниче діяння благодаті підкажуть тобі, що маєш робити (Т.Мертон, Сівба контемпляції, с.100 н.). Те, що безпідставно називаємо „поганим” роздумуванням, часто густо буває найбільш плідним. Тільки те, що витримаєш весь цей час, призначений на розмову з Богом, є чудовим і заслуговуючим вчинком послуху. Таємницю, в яку з першого погляду не вдалось нам вникнути в дійсності увібрав наш розум і вона тримає нас на протязі дня в Божій присутності ефективніше, ніж коли б це мало місце в іншому випадку. Не протязі такого роздумування ми заносили до Бога молитви, а це вже є дуже важливе. Ми зробили якесь постановлення, мали можливість зазнати якогось приниження. Так як Бог часто карає нас, подібно як вчитель карає учня, щоб ми задумалися над нашими вчинками і відкрили забуті дрібні невірності (...). Тоді, коли роздумування „погано” в нас вийде, а ми не відкриємо, що це через наші помилки, то будьмо впевнені, що Бог має в цьому по відношенні до нас якісь наміри і в наших інтересах є те, щоб вони здійснились. А витерпіти себе самого і свої власні недосконалості не є мало важливою справою. Навпаки в цьому криється багато покори і велике зростання в досконалості (Ф.В. Фабер, Досягнення душі, с.306). Коли б тобі, Філотеє, трапилось не зазнати жодної радості в роздумуванні, тоді, дуже тебе прошу, зовсім цим не тривожся, але усно час від часу молись: принижуйся перед Господом, признавайся до своєї негідності, проси Його про допомогу, поцілуй Його зображення, якщо його маєш, і говори до Нього словами Якова: „Не пущу тебе, (Господи) коли не поблагословиш мене” (Бут 32,27); або словами канарейки: „Так, Господи (я є щеням), але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх” (Мт 15,27). (...)Якщо після цього всього не зазнаєш втіхи, зовсім не лякайся цим, незалежно від того, яка велика буде твоя байдужість, але тривай в покірній поставі перед Божим обличчям (св. Франциск з Селезі, Філотея, Ольштин 1985, с.86 н.). Набагато шкідливіші є розсіяності, які відтягують волю від спокійного і глибокого зацікавлення Богом, щоб вплутувати її в будування проектів, зв’язаних з працею яку ми виконували на протязі дня. Приходять нам тоді в голову різноманітні рішення, котрі дійсно приваблюють і зацікавлюють волю. Не багато допоможе викликання з голови під час молитви в думках різних матеріальних справ, якщо не зумієш визволитись від безлічі непотрібних занять поза годинами роздумування.Але разом з цими всіма труднощами пам’ятаємо, що це прагнення молитви є її суттєвим змістом, а бажання знайти бачити і любити Бога є єдиною справою, про яку тут насправді іде. Якщо ти захотів Його пізнати і любити, то ти зробив вже все, що від тебе вимагалось (Т. Мер тон, Сівба контемпляції, с.103 н.). Якщо хочемо лікувати всі ці спокуси, то мусимо вважати наше роздумування за головну справу дня (...). мусимо відверті, відкриті і слухняні нашому духовному наставнику в усьому, що до нього належить. Треба також поступово робитись незалежним від приємностей, які дають почуття, а також вміти оцінювати вартість байдужого не, як ми часто звикли говорити, поганого роздумування. В цьому напрямку треба нам напружити всі сили, коли ж перебування в Божій присутності, міць над злим духом і над поганими звичками, спокій душі, здатність нести хрест і що-небудь, що тільки можемо самі зробити для витривання в доброму до кінця, це все залежить від молитви (Ф.В.Фабер, Досягнення душі, с294 н.). Дуже часто людина переживає під час молитви різноманітні труднощі. (...) Сягаємо тоді до різноманітних методів – роздумування, читання чи усної молитви, і нічого не допомагає. Не раз по багатьох роках гарячої молитви повної почуттів, коли вже майже вириваються з серця слова Петра: „Господи, добре, що ми тут є!” людина зазнає пустоти і не може молитись одного „Отче наш” без розсіяності. Згідно з цим здається їй, що стратила все добро, що Бог її покинув і залишив саму собі, що згідно з цим є дуже грішна. Коротко кажучи, ніч і темрява, без жодної людської надії (Д.Відер, Покликані до життя, с.319 н.).   ІІІ. Від роздумування до простих форм молитви Молитва серця(молитва почуттів)Перехід від молитви роздумування до   м о л и т в и   п о ч у т т і в  буває переломним періодом в духовному житті. Може статись так, що покидаємо роздумування завчасно або розстаємось з ним дуже пізно, або зовсім його не покидаємо, хоча Господь запрошує нас на вищий рівень молитви. всі ці помилки завдають шкоду душі. Перша вштовхує нас в ілюзію, друга спричиняє втрату часу, третя позбавляє нас цінної благодаті.Тому (автори духовних творів) подають слідуючи ознаки, які підказують, що вже пора перейти до молитви почуттів. Першою є неспроможність до роздумування, а нахил до почуттів, друга проявляється в тому, що незважаючи на наші зусилля, не маємо жодної користі з роздумування, тільки втому і незадоволення; третя, на яку мені хочеться звернути особливу увагу, полягає на тому, що ми є наскрізь проникнуті правдами віри і наукою Христа, що важко нам зацікавити наш розум на молитві, тому відразу і якби непомітно переходимо до почуттів волі; і в кінці четвертою ознакою є безперестанне зростання неприязні до гріха, байдужість до приємностей, уникання нагоди до злого, самовладання над мовою і почуттями. Так отже поступово обмежуємо працю пам’яті і розуму на молитві, а зосереджуємось на почуттях волі, аж в кінці безпечно, крок за кроком, перейдемо від роздумування до молитви почуттів.Поки ми ще були біля роздумування, то роздумували на дану тему, задумувались над даною істиною або старались глибше зрозуміти якусь таємницю, щоб прокинулись в нас до цієї справи почуття. В молитві почуттів зовсім припиняється мислення і роздумування, а в душі починають вільно і самочинно народжуватись почуття. (Цей вид молитви) перевищує роздумування своєю ревністю, спокоєм і постійністю (Ф.В. Фабер, Досягнення душі, Краків 1935, с.314 н.). Молитвою почуттів, як вже підказує сама назва, називаємо молитву, в якій переживають почуття, тобто різноманітні акти волі, через які виражаємо Богові нашу любов і прагнемо Його прославлення. В молитві цій серце бере більше участі ніж розум.Душа (за допомогою почуттів) з більшою легкістю підноситься до Винуватця всілякого добра, щоб Його прославляти, любити і дякувати Йому; до Христа, нашого Господа, який є її Спасителем, прикладом, керівником і братом; (...) до Матері Божої, щоб виражати Їй синівську любов, довірливу і великодушну (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.279 н.). У початківців (очищуюча дорога), які починають молитись молитвою серця, переважно інтенсивно діють почуття. Господь Бог прагнучи так якби посприяти їхньому зростанню в молитві, дає їм багато благодатей, що діють на почуття. Під їх впливом народжується в душі (...); радість, задоволення, ревність в Божій службі. Почуття ці є потрібні і багато допомагають, але не є вони звільнені від небезпек, які полягають на тому, що душа є схильна шукати приємностей в почуттях і весь зміст, а також вартість молитви бачити в них (А.Жаихлінський, Повнота вміння святих, с.83 н.). Почуття в молитві є добрі, але не мають головного значення; є вони для того, щоб допомогти розпалити духовну любов. Якщо Господь Бог є такий добрий, що своєю благодаттю спонукає нас до благородних почуттів, знижуючись часом аж до низин нашої почуттєвої натури, то маємо цими благодатями старанно користуватись. Однак з таким переконанням, що почуття повинні служити справжній духовній любові, яка не полягає на почуттях, але (...) на волі. Так само отже, як праця розуму в молитві має вести до любові, так і пережиття почуттєвих влад, тобто почуття, служити мають любові. Через це вони вдосконалюються і робляться більш духовні (А.Жихлінський, Повнота вміння святих, с.84 н.). Цей вид молитви має також свої небезпеки. Виникає побоювання, що втомимось від цих гарячих нестриманих почуттів, що повіримо, що вся вартість молитви полягає на їх інтенсивності. Будемо собі уявляти, що ми дорівнюємо навіть святим і дійдемо до переконання, що все, що тільки робимо, бере свій початок в Божому натхненні.В молитві почуттями неуважність ще більше нам буде надокучати ніж під час роздумування, так як наш розум є менше зайнятий, а спокуси світу і сатана будуть нас атакувати ще дошкульніше ніж перед цим. Незважаючи на це, не бракує надприродних дарів, які переважно товаришують цій формі молитви (В.Ф.Фабер, Досягнення душі, с.316). (Плоди молитви почуттями) випливають з її істоти. Головною користю є (...) (зростання) нашої любові до Бога. Почуття робляться (одночасно) наслідком і причиною: тому що народжуються з Божої любові, але також її вдосконалюють, так як зростає вона через повторювання тих самих актів.Почуття дають також глибше пізнання Божих (прикмет). (...) Найкращим способом пізнавання Бога є досвідчування на собі Його любові. Цей спосіб пізнавання є досконаліший  ніж дорога розумова. (...)Молитва почуттів, сприяє зростанню любові, цим самим (допомагає) розвиткові інших чеснот: а) вміння погоджуватись з Божою волею, бо почуваємось щасливими через те, що можемо виконувати волю Того, якого любимо; б) прагнення Божої слави і спасіння людських душ (...); в) захоплення мовчанням і зосередженням, коли ж прагнемо перебувати віч-на-віч з Тим, кого любимо, щоб частіше про Нього думати і раз у раз зізнавати Йому нашу любов; г) потреба частого при ступання до св. Причастя, тому що прагнемо мати предмет нашої любові в спосіб цілковитий, почуваємось щасливими, маючи можливість прийняти Його до серця і з’єднатись з Ним на цілий день; д) Духа жертви, адже ж знаємо, що інакше не можна з’єднатись з Розіп’ятим (...) як тільки через відречення від себе самого, (...) щоб стійко нести свій хрест і приймати всі випробування, які нам посилає Провидіння.Молитва почуттів менше втомлює, ніж роздумування.І нарешті молитва почуттів, стаючи простішою (через зменшення) кількості і різноманітності почуттів (...), поступово веде до молитви простоти (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.283 нн.).  Молитва простоти Молитва думкою має схильність робитись чимраз більше простою і тихою. В міру того як вона розвивається, роздумуючий вже завжди має меншу потребу мислення. Нарешті вистачить йому одна думка, щоб цим самим знайти дорогу до Божої істини. Потребує також чимраз то менше слів, щоб говорити з Богом. Святому Франциску було достатньо на цілу ніч речення: „Бог мій і все моє”.Це мислення само перемінюється. Поступово переходить в спокійне споглядання, розуміння себе і свідому присутність себе самого. Також стає іншою розмова – є тихіша і глибша. В кінці слово зовсім відпадає, а на його місце приходить споглядання Бога. (...) Якщо це відбувається, не треба тоді змушувати себе до різноманітного мислення – воно не було би корисне, а навіть шкідливе. (...) І коли мовчання є живе, воно є більш важливе ніж те, що голосне (Р.Гуардіні, Введення в молитву в: Дорога до нового життя, Краків 1981, с.535). Роздумування є дуже добре в своєму часі і дуже корисне на початку духовного життя; але не треба на ньому затримуватись, коли ж душа через вірність зосередженості   о т р и м у є   н а й ч а с т і ш е   м о л и т в у чисту і більш внутрішню, яку можна назвати молитвою   п р о с т о т и, представляючи пряме бажання і споглядання на Бога, на Ісуса Христа.Покидаючи отже роздумування, душа використовує контемпляцію, яка утримує її в мирі і в увазі, податливою на діяння і Боже натхнення, якого вділяє їй Святий Дух. Діє вона мало, а отримує багато, а також як наближується чимраз більше до джерела всілякого світла, всілякої благодаті і всіляких чеснот, поширюється також чимраз більше (R-Garrigou-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, с.454). Молитва простоти містить в собі два важливих акти: споглядання і любов; споглядання на Бога або на якийсь предмет з ним зв’язаний, щоб Його любити і щоб люблячи Бога, краще Його пізнати (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.577). Дехто називає (молитву простоти) молитвою простого споглядання, простої Божої присутності або простого покладання на Бога, а також простим поглядом віри. Тому що душа має погляд повний любові занурений в Богові, утримується на Нього і любить Його.Бусе називає цю форму молитви молитвою простоти, так як вона все спрощує: роздумування, акти волі, почуття, а навіть ціле життя (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.575 н.). Якщо порівняємо (молитву простоти) з роздумуванням або молитвою почуттів, помітимо, що вона в три рази простіша.Першим спрощенням є часткове занедбання, а потім повна   л і к в і д а ц і я   р о з д у м у в а н н я, яке займало перше місце в роздумуванні. (...) Роздумування перемінюється на молитву почуттів.З часом наступає (друге) спрощення: якщо вже довгий час роздумується про основні істини віри і духовного життя, тоді робляться вони такі точні і зрозумілі, що огортаємо їх одним загальним поглядом. Так напр., поняття батька по відношенню до Бога, над яким ми з самого початку довго мусили задумуватись, щоб зрозуміти його значення, тепер з першого погляду здається воно таке багате в зміст, що зможемо довго затримуватись над ним і збирати думки, які нам прийдуть в голову.Трапляється часом, що душа задовольняється загальним спогляданням Бога, яке, незважаючи на це, утримує її в ніжній і сердечній Божій присутності, роблячи її чимраз більше податливою на діяння Святого Духа (...).(Третє)  с п р о щ е н н я  відбувається в   п о ч у т т я х. Спочатку були вони численні і урізноманітненні як любов, вдячність, радість, співчуття, жаль за гріхи, твердий намір більше не грішити, прагнення про благодать і т.п. З часом однак, одне й те саме почуття триває через (декілька хвилин) напр., прийняття Бога як нашого Отця збуджує в душі живу любов, яка (...) проникає її і (народжує) в ній великодушну симпатію. Мабуть одного почуття не вистачить для того, щоб виповнити ним весь час роздумування і (треба буде) перейти до інших, щоб не попасти в розсіяність або в свого роду безчинність. (...) (В кінці) одне з цих почуттів здобуває перевагу і безперестанно повертається до розуму і серця.Невдовзі спрощення поширюється на ціле життя. (Молитва простоти) повинна починатись з тією хвилиною, коли ти прокинешся, актом віри в Бога всюди присутнього і в Ісуса Христа, який ніколи не спускає з нас погляду. І так повинно бути на протязі цілого дня. Не покидаючи щоденних занять, з’єднуємось з Богом, дивимось на Нього і любимо Його (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.577-580). Треба звикати кормити душу простим і люблячим спогляданням Бога і Господа нашого Ісуса Христа. З цією метою треба її лагідно відучувати від роздумування, від безлічі понять і почуттів, щоб утримати її в простоті, пошані і увазі і так наближувати її чимраз більше до Бога, її єдиного, найвищого добра, першорядної причини і кінцевої мети. (...) Чим більша простота, тим досконаліше з’єднання (R-Garrigou-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, с.454). Роздумування робиться дуже просте: (душа) дивиться очима віри на Бога, який є її Батьком, котрий в ній живе, котрий з нею співпрацює. Вдивляється в Нього і любить Його. Деколи ця любов появляється в благородних поривах, деколи тільки в самих актах волі. (Але на душу) приходить час байдужості і випробувань, тоді вона здібна повторювати тільки такі слова: „Мій Боже, люблю Тебе, а хоча б прагну Тебе любити, хочу з любові до Тебе і за всіляку ціну виконувати Твою волю” (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.591,593). Молитва в думках прямує до того, щоб зробитись якби  п р о д о в ж е н о ю   д у х о в н о ю  к о м у н і є ю, як її окреслював селянин з Арс: „Приглядаюсь до Господа Ісуса і Він придивляється до мене.” (...) Ця продовжена духовна комунія є якби   д и х а н н я м   д у ш і  або її відпочинком в Богові; вдихає вона правду і доброту Божу через віру і надію, а видихає любов. Те, що душа отримує від Бога постійно в формі нових благодатей, повертає Йому під виглядом преклоніння і любові (R-Garrigou-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, с.455). Господи мій – молитись це дивитись на Тебе, а так як Ти завжди є біля мене, чи я міг би, якщо люблю Тебе насправді, не дивитись на Тебе безперестанку? Чи той, хто любить і хто перебуває в присутності Улюбленого, може робити інакше, ніж дивитись на Нього з любов’ю? (Charles de Foucauld, (Шарль де Фуко), Духовне писання, Париж 1923, с.98 н.). Благодать простоти не отримується  ч е р е з  с п е к у л я ц і ю, але через  в е л и к у  ч и с т о т у  с е р ц я, а також через справжнє  п о г о р д ж у в а н н я   с о б о ю. А отже, хто тільки ухиляється від терпіння, приниження і відречення себе, ніколи до них не дійде. І це є власне відповідь на те, чому так мало людей хоче іти цією дорогою. Майже ніхто не хоче відректися себе самого і  т о м у   т а к   б а г а т о   т р а т и т ь  і               п о з б а в л я є   с е б е   с т і л ь к о х   н е з б а г н е н н и х   б а г а т с т в. Вірність у відреченні себе пристосовує до цієї досконалої молитви (R-Garrigou-Lagrange (Р.Гарігу-Лягран), Три періоди внутрішнього життя, т.І, с.455). Цей вид молитви зустрічається часом з докором, що сприяє він неробству. (...) (Однак) душа не залишається без діла, бо хоча вже не роздумує, то проте дивиться на Бога, любить Його, прославляє, віддається Йому, триває в мовчанні, щоб Його слухати. (...)Для цього виду молитви не існує жодного методу, (так як тоді, коли вона відбувається) нічого іншого майже не робимо, як тільки дивимось і любимо (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.582 н., 585). Під час молитви простоти (...), також можемо зазнати розсіяності і байдужості. Що тоді робити; Принижуватись перед Богом і жертвувати Йому терпіння, якого зазнаємо і старатись, незважаючи на це, тривати в Його присутності з повною підданістю Його волі. Байдужість по правді може перешкодити, щоб наша думка була весь час звернена до Бога, не може однак перешкодити в цьому волі, яка майстерно триває біля Бога, незважаючи на порушення в уяві (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.588). Переваги молитви простоти. Бога можна   п р о с л а в л я т и  на протязі цілого дня. Так як це тривале і сердечне споглядання душею Бога дозволяє Його краще пізнати і більше полюбити ніж всі роздумування. (...)Д у ш а   о с в я ч у є т ь с я, тому що, маючи протягом довшого часу звернену увагу на якусь істину віри, краще пізнає Бога. А так як цьому спогляданню товаришує любов, то любить Його живою любов’ю і тісніше з Ним з’єднується.Настає відірвання від творінь. Коли думка переважно є звернена до Бога, творіння робляться вже тільки щаблем, по якому входимо до Творця. (...)(Практикування) покори стає легшим. В Божому світлі людина виразно бачить свою немічність і свої гріхи і радіє, коли може прославляти Бога через покірне зізнавання своїх провин (...). Можна, отже сказати, що молитва простоти особливим чином робить її непомірно уважною і непомірно податливою на (діяння) благодаті. (...) Вона також пристосовує душу до пасивного стану, тобто до такого, в якому Бог робиться єдиним Господом її середини і діє в ній особливіше ніж звичайно. Чим менше творіння працює, тим сильніше діє Бог (A.Tanquerey (А.Танкерей), Нарис богословії аскетичної і містичної, т.ІІ, с.581 н., 591).

 
1 1 З уваги на зручність і для збереження правильності мови нижче подані тексти часто вміщено у скороченій формі і не завжди в літературному звучанні. 2 Відчувати щось (з ісп. ) – це у св. Ігнатія означає: пізнати, правильно оцінити, визнати, пристати до предмету цього відчуття розумом і серцем. А куштування означає прояв духовної потіхи – зміцнення і потіхи в важких хвилинах. 3 Характеристичною рисою сульпіціанського методу є те, що кожний її елемент може представляти якесь єдине ціле. 4 Підкреслення в тексті, що стосуються сульпіціанського методу, зробила редакція. 5*Стараємось бути в присутності Бога за прикладом Ісуса прославляю чого ім’я Бога згідно з першим закликом „Отче наш”. 6**Треба прикласти найбільше зусиль до повної уваги податливості і тихе прийняття Духа, котрому не треба заважати через не правильно зрозумілу власну діяльність, особливо коли душа „відчуває в серці Його таємниче діяння”. 7***Співпраця має означати залежність, а також підданість діянню Духа і сфері реалізації Його волі. 8 В мові вправ контемпляція є деяким видом медитації. В контемпляції зменшується роль пам’яті і розуму на користь уяви. Медитуючий, покладаючись на уяві, піддається в певній мірі пасивності через споглядання і слухання. В цьому моменті здійснюється включення себе в роздумувань таємницю (под. Й.Августин, К.Осух, Метод ігнатіанської медитації, в: Ігнатіанська духовність – Зошит спеціальний – Що взяти з собою?, Краків 1988, с.31). 9 Зміст роздумування поділений є попередньо через того хто задає роздумування або самого роздумую чого на декілька пунктів. 10 Вибрані таким чином фрагменти можу підкреслити. Можу також деякі елементи роздумування призначити провести так: – уявлені місця – бажаний плід роздумування – зміст роздумування в декількох пунктах. Якщо готуюсь до роздумування на наступний день, то перед сном подумаю про годину, в якій маю прокинутись, щоб зробити роздумування, а також коротко його собі перекажу. Зранку, коли прокинусь, також повернусь думкою до теми роздумування, щоб не піддатись розсіяності, думаючи про інші діла. 11 Можуть тут допомогти відповідні біблійні образи. Подумаю напр., що Бог дивиться на мене – як добрий пастир на загублену вівцю або як батько на блудного сина. 12 Якщо текст описує подію, то на скільки це можливе докладно уявляю собі хід події, її атмосферу, осіб, які в ній беруть участь, звуки, запахи і т.п. В іншому випадку уявляю собі відповідний біблійний образ. Напр., в роздумуванні про Боже Милосердя можу уявити доброго пастиря, несучого загублену вівцю і т.п.     Уява така має служити як орієнтацій на точка допомоги в випадках розсіяності. В ситуації розгубленості з легкістю повернемось до потрібної думки пригадуючи сконструйовану картину. 13 Напр., в залежності від теми роздумування прошу про благодать покаяння або глибшого пізнання моєї грізності або глибшої довіри Божому Милосердю або про глибше переживання і співчуття Христові, який винищував себе самого з приводу нашої грізності і т.п. 14 Якщо текст, над яким роздумуєш, містить у собі не одну, а декілька думок, то „серцевину медитації” повторюю стільки само разів. Отже застосовую тоді пам’ять, розум і волю спочатку до першої з цих думок, потім аналогічно роздумую наступні. Пункт б), а особливо важливе є внутрішнє насичування душі. Стараюсь внутрішнє оглядання пізнаної правди протягувати як найдовше – не переходячи квапливо до наступної думки. Чим менше треба змісту, щоб зацікавити ним влади душі, тим є краще.
 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino