24.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Зошит №17 Християнське виховання в родин.ч1 Версія в форматі PDF Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 1
ГіршеКраще 
Остаточною метою життя в подружжі – подібно, як у випадку інших покликань – є те, щоб закохатися в Богові. Це буде проявлятися не лише в постійному поглиблюванні молитовних відносин з Творцем, але також в присвячуванні свого часу Богові, Котрий приховується в чоловікові або в дружині, в дітях та в ближніх.
      Серія: До Нової Євангелізації                         

                                     

  ЗОШИТИ РУХУ  НАЗАРЕТСЬКИХ  РОДИН           
Християнське виховання в сім`ї
 частина І       Зошит №17     

ВІННИЦЯ - ТОМАШПІЛЬ 2001

 

             Редакційна колегія:Слявомир Б`єля, о.Анджей Бучель,
       о.Тадеуш Дайчер, Яніна Міль,
      о.Ярослав Пілат,  Ґражина Рухлевіч          Видавництво: “Християнське Слово”21050, Вінниця, вул. Соборна, 12тел/факс: (0432)350221e-mail: Ця адреса e-mail захищена від спам-ботів. Щоб його побачити, у Вас повинен бути увімкнений Java-Script                  

І.  ПОКЛИКАННЯ ХРИСТИЯНСЬКОЇ СІМ’Ї

           Дорога до святості, яка веде нас до того, щоб закохатись в Богові, є стисло пов’язана з нашим особистим покликанням. Тому повинна вона приймати такі форми відповідні для  конкретного Божого кликання. 

Сімейне життя як дорога до того, щоб закохатись в Богові

          Остаточною метою життя в подружжі – подібно, як у випадку інших покликань – є те, щоб закохатися в Богові. Це буде проявлятися не лише в постійному поглиблюванні молитовних відносин з Творцем, але також в присвячуванні свого часу Богові, Котрий приховується в чоловікові або в дружині, в дітях та в ближніх.          Сімейне життя повинно давати можливість здійснити загальне покликання до святості. Перед усім саме в родинах Бог прагне формувати майбутніх святих: священиків та ченців, матерів та батьків.         Оскільки дивишся в світлі віри – основною метою життя в родині є будування глибоких зв’язків між особами, що опираються на вірі, які ведуть   д о    з ‘є д н а н н я   з   Б о г о м .  Обмежувати ціль сімейного життя лише до будування природних міжлюдських відносин, це чисто мирське бачення родини. Сімейні зв’язки повинні служити чимраз глибшому об’єднуванні членів сім’ї з Богом.   

Покликання, щоб реалізувати заповідь любові

          Бог, у своєму намірі відносно сім’ї, поєднав її фундаментальне завдання – прийняти та оточити піклуванням  Божий дар життя  –  з   п о к л и к а н н я м    д о   л ю б о в і .  Це покликання є немов органічно вписане в природу людини, яку Бог створив “на свій образ” (Бут 1,27), наділяючи її таким чином здібністю любити. Здійснювання всіх завдань християнської родини зводиться до виповнювання заповіді любові. Потрібно однак пам’ятати, що ця перша та найважливіша заповідь має свою непорушну структуру. Вперше говорить: “Будеш любити Господа Бога свого цілим своїм серцем, цілою своєю душею та цілим розумом своїм”, а далі: “Будеш любити свого ближнього, як самого себе” (Мт 22,37.59).  Лише тоді, коли Бог буде коханий над усе, також людина буде коханою любов’ю повною та правдивою. Якщо б розбити цю нероздільну структуру Христової заповіді, тоді любов людини буде відірвана від свого фундаменту й джерела, втрачаючи таким чином свою повноту та істину.         Христос виходить на зустріч цьому особливому покликанню чоловіка і жінки до реалізації заповіді любові, через Таїнство Подружжя, в якому “зміцнює та немов консекрує  християнських чоловіка та дружину для обов’язків та гідностей їхнього стану”. Це силою цього Таїнства вони прямують до взаємного освячення, та приготовляють одночасно таким чином дорогу до святості для своїх дітей. Тоді християнська сім’я буде ставати домашнім святилищем Церкви, в якому людина вчиться покори, терпеливості, доброти й любові так, щоб могла принести себе другій особі як цілковитий дар з себе. 

Кризи та розчарування, коли шукаєш добра  в людині

у відірванні від Бога

          У житті кожного християнина Бог повинен бути найважливішим. Коли бо маємо освячуватися, Він має ставати для нас   п е р ш и м    і       є д и н и м .  Св. Августин говорить: “неспокійне наше серце, доки не спочине в Тобі” – лише бо Господь є джерелом  добра та щастя. Це Він є нашою надією; це Йому ми повинні так довіритися, щоб Він міг в повноті заволодіти нашим  серцем.         Коли показаний в Євангелії юнак , звертаючись до Ісуса, говорить: “Учителю добрий...” (Мк 10,17), Ісус запитує його: “Чому називаєш Мене добрим? Ніхто не є добрим, лише сам Бог (Мк 10,18).  Тільки Бог є   д о б р и й   с а м   в і д   с е б е    та лише Він є   д ж е р е л о м    в с і л я к о г о    д о б р а .         Кожен, хто шукає добра в людині у відірванні від Бога, раніше чи пізніше розчарується. Чоловік і жінка, які одне для одного роблять добро, бо розраховують на віддячення від другої особи, але не шукають опори в Христі, переконаються колись, що в поставі цієї особи є багато егоїзму та що вона не відплачує на їх любов згідно з сподіваннями. Бог, котрий любить нас ревнивою любов’ю, може допустити, щоб виявилися слабкості та грішності чоловіка й жінки та щоб навіть дійшло до кризи в подружжі – тому що це Він повинен бути для них першим та найважливішим. Творець, передаючи Мойсеєві Десять Заповідей, говорить: “Бо Я, Господь Бог твій – Бог ревнивий” (Вих 20,5). У своїй великій любові до нас  Бог очікує, що ми власне з Ним будемо зустрічатися через наших найближчих, що чоловік помічатиме Його в своїй дружині й навпаки, вони обоє – в дітях, в ближніх. Якщо ні – оскільки вони все ж таки шукають Бога – раніше чи пізніше почнуть дізнавати розчарування собою та будуть почувати себе обманутими через цього божка, якому поклоняються. Тоді може дійти до певного руйнування їхніх взаємних відносин – це дало б їм можливість помітити, що вони неправильні. Такі ситуації могли б очищувати з егоїзму не лише відносини в самому подружжі, але також поставу чоловіка і жінки щодо Бога.

  Трапляється однак і так, що у християнському подружжі чоловік і жінка не шукають Бога, але адорують один одного, пристосовуючи взаємно свої егоїзми. Тоді вони вже не потребують Христа, самі бо для себе сталися божками. З духовного погляду така ситуація є драматичною. Люди такі, живучі в подружньому зв’язку, живуть у відірвані від Бога, навіть тоді, коли на зовні виконують релігійні практики. Можлива криза взаємних відносин може бути дуже небезпечною для тривалості такого подружжя. Сатана бо може підсунути чоловікові чи жінці нового ідола, підказуючи, що цей другий божок буде насправді кимсь відповідним. Найчастіше в ситуації кризи подружніх взаємовідносин, сатана максимально збільшує вади другої особи, звеличуючи одночасно нового божка, який здається тоді прямо чимось вимріяним. Таким чином прямує він до руйнування сімейної гармонії, до грішних контактів, до творення не-таїнственних зв’язків, які не дадуть можливості користуватися Таїнством Примирення та Євхаристією.

 

“Зневоленя”, що виникають

з надмірного очікування взаємності

  Багатьох криз в подружньому житті можна уникнути, якщо б чоловік і жінка старалися про надприродне бачення чоловіка чи жінки. Тоді вони помічали б один в одному Христа, а це звільнювало б їх від свого роду зневолення, яке несе з собою надмірне очікування взаємності. У випадку подружніх відносин, коли віддаєш усе людині, не пов`язуючи цього з Богом, такої ситуації не можна уникнути. Чоловік чи жінка, що віддає усе найближчій особі, очікує в спосіб немов природній, відповідної до свого віддання відповіді: Я роблю з себе дар для тебе, але прагну, щоб ти “відплатив” цим самим, сподіваюся що моє добро буде в повноті винагороджене. Чоловік, що цілковито вдивляється в жінку, починає незалежно від своєї волі забувати, що добро, яке помічає в жінці має свій початок в Богові – в джерелі всякого добра і любові. Тоді жінка стається для нього божком, який сам по собі здається добрим і достойним безмежної довіри. Подібно у випадку жінки, коли віддає себе цілковито чоловікові і ставиться до нього як до божка, дуже легко забуває вона про Христа. І тоді коли виникає ситуація  необхідного вибору між егоїстичним очікуванням чоловіка, а наукою Церкви в подружніх справах, вона підкоряється чоловікові, пояснюючи, що робить це ради подружньої любові. Внаслідок доходить до використання протизаплідних засобів, абортів, а все це в ім’я добра сім’ї. Деградація подружньої любові, яка тоді має місце, є наслідком невластивої ієрархії цінностей, а основою цієї ієрархії є ставлення до чоловіка чи жінки, як до божка.   

Христос, Котрий має риси обличчя  чоловіка чи жінки

 У христистиянському подружжі, чоловік чи жінка повинні дивитись на себе в спосіб надприродній і тоді жінка старалась би  чинити зі свого життя дар для Христа, що має риси обличчя її чоловіка.  А чоловік віддавав би усе Христу, що має риси обличчя його жінки. В ситуації, коли б за існувала між ними любов, в якій дізнають взаємності, вони помічали б у цій любові не лише дар з боку близької людини, але перед усім любов самого Христа. Така постава провадила б їх до любові безкоштовної, фундаментом якої є Бог. Це є певна ідеальна модель подружніх відносин, до яких чоловік і жінка повинні прямувати, незалежно від того, що – як думаємо – цей процес буде дуже трудним. Егоїстичного очікування взаємності не можна позбутися зовсім, тому що воно є немов вписане в людську природу. Тому  чоловік і жінка в своєму змінюванні чисто природних і чисто людських відносин на надприродні, мають шукати опори в Богові, якого знаходять у Божому Слові, Таїнствах, а особливо в Євхаристії. Необхідним є щоб, через пізнавання істоти відкуплюючої Жертви, вони постійно поглиблювали свою єдність з Євхаристичним Христом. Виразом цього була б можлива часта участь у Святій Літургії та часте святе Причастя, але також очікування на зустріч з Христом у Пресвятій Жертві.Також відносини діти – батьки повинні перемінюватись у  надприродні вузли. Батьки повинні старатися служити Христу, що має риси обличчя їхніх дітей, а коли зустрінуться із взаємністю на свою любов, мають дивитися на це в спосіб надприродній. Це відноситься також до всіх інших міжлюдських контактів. Коли робимо добро Христу, що має риси обличчя наших близьких, потрібно нам позбуватися прагнення дізнати взаємності, а коли потрапиться нам зустрітись з браком взаємності, повинні ми пам’ятати, що це є також дар від Бога. В іншому випадку, кожний від кого будемо очікувати  взаємності в свідченні доброти і любові, може статись нашим божком.  

Поглиблювання  надприродних зв’язків

 Чоловік і жінка на  фундаменті Таїнства Подружжя є одно. Це однак не означає, що повинні вони зосереджувати увагу і серце найближчої особи виключно на собі, тому, що перешкодили б цій людині закохатися в  Христі і чим раз глибше з ним з’єднатися. Чоловік і жінка, що люблять один одного, повинні робити все, щоб найближча особа закохалася в Богові. Подібно, наскільки діти ростуть, батьки повинні старатися про зменшення їх психічної залежності від мами чи тата, щоб  могла зростати їхня залежність від Бога, щоб діти чим раз більше з’єднувались з Богом, а не з батьками. Дитина кохаюча Бога, на багато більше буде любити своїх батьків, братів і сестер, дідусів, а також людей, що не з їхньої родини.  Природні вузли, що їх з’єднують з сім`єю, яких значення Церква не заперечує, будуть тоді постійно очищувані з того всього, що людське  та егоїстичне. Дозріле християнство, це відкрити себе Богові так, щоб у відповідь на Його кликання, бути готовим іти туди, куди Він нас пошле, навіть коли – як це має місце у випадку виїзду на місії – це є поєднане з необхідністю зривання  безпосереднього контакту з родиною. Якщо б хтось, кого Бог кличе до місійної праці, був надмірно прив’язаний до власної родини,  велика туга напевно б паралізувала його повне жертовності повне віддання себе Богові і здійснення свого покликання. Часто також ті, котрі закладають власні родини  мусять залишити батьків, для виповнення своїх сімейних обов’язків. У випадку  властивого розуміння сімейного життя, це стається чимось очевидним, однак втрата можливості частого спілкування з кимось, з ким нас тримають сильні, не лише  натуральні, але й глибокі надприродні вузли, буде чимось болючим.Дивлячись на сімейне життя в світлі віри, також легше  буде нам погодитися зі смертю когось з наших найближчих, тому що смерть не розриває  надприродних вузлів; хтось, з ким нас з’єднали такі відносини, залишиться назавжди в нашій свідомості і серці.Такого бачення сімейного життя вчить нас Божа Матір, котра найдосконаліше виповнила своє покликання, як в розумінні природних відносин, так і надприродних. Святе Писання говорить не лише про Її материнство щодо тіла , але  також щодо духа. На взірець Марії ми також маємо формувати, одночасно з натуральними відносинами в рамках батьківства чи материнства, також набагато важливіші вузли надприродні. У світлі бо віри сімейне життя повинно бути приготуванням до майбутнього життя на небесах, де немає вже вузлів крові, а лишаються лише вузли надприродні, отже сім`я настільки виповнює своє завдання, наскільки підготовлює своїх членів до життя на спосіб надприродній, коли батьком, матір’ю і братом стаються для нас усі котрі виконують волю Небесного Отця. Ісус саме так назвав свої земні відносини із своїми родичами: “Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують” (Лука  8, 21). 

Необхідність, щоб батьки  поглиблювали внутрішнє життя

 Чоловік чи жінка є в особливий спосіб відповідальні як за своє взаємне освячення, так за  освячення своїх дітей – а це вимагає поглиблення їхнього внутрішнього життя.Поглиблювання внутрішнього життя чоловіка і жінки здійснюється між іншим через молитву, релігійні практики, таїнственне життя, а також через спілкування з Христом присутнім в їхній дитині. Якщо не помічають вони в дитині Христа, то виховання може статись дресируванням. Адже ж Бог, наш кохаючий Батько, нікого з нас не хоче піддавати дресировці. Він у кожній ситуації показує нам свою незбагнену любов. Батьки у своїх відносинах з своїми дітьми повинні старатися віддзеркалювати любов самого Бога – любов, яка “довготерпелива, лагідна (…) все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить” (Кор. 13, 4;7).Коли відбувається процес поглиблювання відносини батьків з Богом та з Божою Матір`ю, буде також змінюватися їхнє ставлення до дітей. Будуть бо вони мати бажання ділитися з ними своєю власною Любов’ю до Христа і Марії. А тоді пригнічуючий їх тягар батьківської відповідальності стане зовсім інакшим; досвідчать в своєму щоденному житті правдивості слів Христа: “ярмо бо моє любе й тягар мій легкий” (Мт 11,30). 

Батьки повинні ставати людьми молитви

 Щоб батьки могли виконувати заповідь любові чим раз повніше і наближатися до ідеалу любові, якою Бог обдаровує як їх, так їхніх дітей, мусять вони розпочинати день від особистої молитовної зустрічі з Христом. Формою такої молитви гідної того, щоб її запропонувати, є тривання перед Богом в смиренності, в поставі   євангельського жебрака. Коли поступово будеш позбуватися ілюзії щодо того, ким ти є насправді, почнеш ставати перед Богом не в святковому одязі досконалості, бездоганного виконування своїх обов`язків, але в лахмітті найгіршого бідняка, в одязі людини, яка пізнала, що сама по собі є ніхто і ніщо. Почнеш помічати, що так насправді не маєш нічого, що було б цінним в Божих очах, а що не було б тобі дано дарма. Завдяки цьому, будеш з тим більшою довірою простягати свої руки до Бога – єдиного джерела Любові.Така постава  не є чимось простим і легким тому, що людина з огляду на свою пиху, дуже хотіла б бути кимось в очах Божих. І тому, коли стараєшся ставати перед Богом в поставі жебрака, котрий може запропонувати Богові лише свої невірності, проси Марію, щоб це вона замість тебе жебрала – ти ж сам не вмієш цього робити. А коли твою ранкову молитву переривають діти, що просинаються, старайся також тоді, коли займаєшся дитиною, далі тривати в поставі Євангельського жебрака, жебраючого  про милосердя для себе, для сім`ї, для цілого світу. Така молитва повинна також закінчувати твій день.Хтось міг би сказати, що в наявності так чисельних обов`язків виховання дітей, не можеш собі дозволити на часту, або щоденну участь в Святій Літургії, а також на довшу молитву. Але ж, якщо не будеш мати часу для Господа  Бога, тоді ніколи не будеш в змозі любити свою сім`ю Божою любов`ю, а навіть не будеш знати чим вона є. Саме тоді, коли станеш людиною молитви, почнеш любити такою любов`ю. І саме тоді будеш в змозі допомогти чоловікові-жінці та своїм дітям в їхній дорозі до повного з`єднання з Богом. 

Необхідність давати свідоцтво життям

 Батьки повинні бути для своїх дітей не лише тими, що перші звіщають віру, але також першими свідками Христа. Однак для того, щоб бути свідком, не вистачить лише передавати релігійні істини – необхідне є   с в і д ч е н н я   ж и т т я м.Це особливо відноситься до правд в сфері внутрішнього життя. Вони повинні бути передавані дитині через постави віри кожного дня, а не в формі інформації чи повчання. Повторювання того, що батьки почули чи пізнали читаючи щось, але цими правдами самі не живуть, особливо тоді, коли  відносяться вони до  заавансованих етапів духового життя – для дитини є просто шкідливе.Комусь, хто інтелектуально присвоїв собі якісь духовні правди, може здаватися, що він ними живе. Також другим людям може так здаватися, коли він їм це здобуте вміння передає. Подібним думкам підлягає дитина, якій батьки у словах передають якесь знання відносно внутрішнього життя. Інтелектуально дитина може присвоїти собі багато правд цього типу, хоча не є вона в змозі ними жити, а знаючи їх буде вважати, що вже ними живе. Тоді  почне проголошувати певні золоті думки, і повчати інших. Коли б пізніше такій молодій людині про це все говорив сповідник, могло б це зустрітися з бар`єром духовної пихи  цієї молодої людини. З цього приводу може вона не відкритись на вділену їй тоді благодать. Буде бо вважати, що вона вже навернулась – бо вже все знає. В такій ситуації сповідник не багато зможе їй передати, доки величезний будинок пихи цієї людини не буде якимсь чином – хоча б в певній мірі – зруйнований.Хіба ж це все означає, що батьки не повинні  розмовляти з дітьми про справи, які стосуються життя внутрішнього? – Навпаки, впроваджування дитину в життя внутрішнє є їхнім обов`язком. Однак дуже важливим є, щоб переказуванні правди були достосовані до рівня духовного життя дитини та до специфіки досвідчень, через які вона переходить. І це не може бути також тільки теоретичне знання.Проблематику покори дитина не зрозуміє, вивчаючи якусь, навіть найдокладнішу, дефініцію. Буде вона доходити до цього поступово через власні досвідчення, через називання по-імені певних поведінок, постав. Жодна дефініція не зможе віддати того, що віддає конкретна постава. Постава покори найкраще пояснює – чим є покора, постава довіри – чим є довірення Богові, постава Божого дитинства – чим є духовне дитинство і т.п. Словесні пояснення є потрібні, але мусять бути дуже обдумані. В ситуації, коли інтелектуальну пиху починає, заради її покори,  відкривати її сповідник, показуючи її, що знання, яке має, є лише теоретичним, дитина може втратити до нього  довіру. Коли  б однак ця гордовитість не була розбуджена ще в дитинстві а почала б розбудовуватися пізніше, легше було би її перемагати з огляду на більшу дозрілість пенітента (людини, що сповідається) та на її глибші відносини зі сповідником. Батьки, котрі через  внушання дітям теоретичних знань, хотіли б як найскоріше бачити в них вже сформованих святих, несвідомо укріпляли б як себе, так і дітей, в особливому виді фарисейства. 

Сенс труднощів та виховавчих труднощів

 В дорозі до святості Бог може чим раз виразніше показувати батькам, що самі з себе не вміють любити  своїх дітей справжньою християнською любов`ю і не вміють передавати правдивого образу Творця. Це дозволить їм  помітити, що не дозріли вони ні до материнства, ні до батьківства. Багаторазово це буде пов`язане з різними труднощами, клопотами в щоденному житті, напр. діти можуть мати труднощі в науці, можуть погано поводитись. Оточення може їх сприймати як погано вихованих, а вихователі в школі можуть батькам  дораджувати консультації в справі дитини з психологом.Чим більше батьки гордовиті, тим більш жорсткіше Бог буде змушений показувати їм їхню недозрілість до материнства чи батьківства. Якщо не зізнаєшся в цьому відразу, це може спричинити появу чим раз нових клопотів. В трудних ситуаціях сімейного життя Бог буде очікувати, що зростаючи в покорі, почнеш признаватися, що так насправді сам по собі ні до чого не годишся, що почнеш простягати до Нього свої пусті долоні і просити, щоб це Він через тебе виховував твоїх дітей. Виховавчі проблеми можуть бути також сигналом, що батьки повинні присвячувати своїм дітям більше уваги і часу. Може також статись так, що мати чи батько після представлення постійному сповідникові проблем, які виникли і після роздумання ситуації, що заіснувала, будуть змушені обмежити свої професійні амбіції, а в деяких крайніх  випадках, також зайві релігійні практики.                                        

ІІ. ЯК СПРЯМОВУВАТИ ВИХОВУВАННЯ ДИТИНИ

  Піклування, щоб виховати дітей  в християнському дусі про те, щоб жили вони наукою Христа, щоб колись стали знарядям в Божих руках – це основний обов`язок всіх християнських батьків, через котрих сам Бог  хоче виховувати їх. Постава батьків у великій мірі формує поставу  дитини. Якщо в їхній поставі дитина буде спостерігати прямування до з`єднання власної волі з волею Бога – це ж істота святості – тоді і сама вона буде запитувати про волю Бога.   

Укохання Божої волі

 Розбудження в серці дитини духа послуху волі Божій, полягає великою мірою, на  формуванні її підкорення волі батьків. Дитина повинна  бути слухняна  батькам, так як слухняним був Ісус, якого визнання: “Їжа моя – чинити волю того хто послав мене” (Йн 4, 34), відносилося також без сумніву до дитячих років. Рішення Ісуса завжди були вибиранням волі Отця, яку в періоді дитинства розпізнавав, як правило, в Марії та в свого земного опікуна св. Йосипа.  Лише раз, коли залишився протягом трьох днів  в святині, Ісус як дитина, вибираючи волю Отця, здійснює це  не погоджуючи з ними.  Але зараз після опису цієї події Євангелія говорить: “ І пішов він з ними й повернувсь в Назарет і був їм слухняний” (Лк 2,51).Батьки   м а ю т ь  о б о в` я з о к   в и м а г а т и    в і д   д и т и н и   п о с л у х у. В іншому випадку дуже б її скривджували; не впроваджували б бо свою дитину на властиву для її віку дорогу послуху волі Божій. Якщо Бог говорить до дитини через батьків, а пізніше через постійного сповідника, або говорячи загально через голос Церкви, тоді формування в дитині прагнення віддати себе указівкам, які до неї скеровані, є необхідне. Важливе є, щоб дитина не лише освоїлась з поняттям “воля Божа”, але щоб старалася шукати її в своєму щоденному житті. Було б найкраще, коли б вона могла вчитися цього зустрічаючись з властивими взірцями у своєму найближчому оточенні. Помічаючи, що батьки живуть духом живої віри, дитина  сама б тоді цього духа вбирала. Коли б все ж таки існувала суперечність між тим, що батьки теоретично прагнуть передати дитині, а тим чим насправді живуть, дуже важко було би дитині зрозуміти, що насправді означають пошуки волі Божої. Вимагання, які ставимо дітям, не можуть суперечити поставі батьків, які мають, повні любові, слухатись Бога. Тому вони повинні  насамперед самі собі ставити високі вимагання. Інакше стануть для дитини антисвідоцтвом. В їх випадку йдеться про послух волі Божій, яку показує їм Церква. А в конкретній ситуації може бути поєднане з підкоренням указівкам постійного сповідника. Потрібно, щоб дитина спостерігала, що в житті батьків найважливішою є воля Божа. Однак не завжди так є, в зв`язку з тим, дитина стає не раз свідком  багатьох невірностей і падінь власних батьків.Батьки, достосовуючи спосіб передавання до можливостей сприйняття у дитини, повинні ділитися з нею своїм власним духовним досвідченням. Проблеми бо дитини – незалежно від того, що вона не стає перед такими самими ситуаціями перед якими стоять її батьки – є, якщо мова про життя внутрішнє, подібними. У випадку дитини йдеться також про змагання з гординею про те, щоб здобутися на акт шаленої довіри, про перекреслювання власної волі, щоб виконувати Божу волю – бо ж лише це є  насправді важливе. Віт де Фонґалланд померлий в віці 11 років, щодо святості якого всі були переконані, вже коли йому було 8 років був поставлений в ситуації дуже важкого вибору Божої волі.  Цей вибір був пов`язаний з погодженням на смерть в дитинстві, а через те з перекресленням його найбільшого прагнення, щоб стати священиком. Це сталося в день його першого Святого Причастя. Коли після прийняття Євхаристії хотів виразити “улюбленому Ісусові” безмір своєї дитячої любові почув виразний внутрішній голос: “Мій маленький Віт я тебе заберу. Помреш у молодості. Не  станеш моїм священиком. Хочу зробити з тебе ангела”. Здивований хлопець зрозумів, що Ісус очікує на його відповідь. В першу хвилину з жалем подумав, що його найбільша мрія – щоб стати священиком, не сповниться.  Важко йому було погодитись на біль батьків і молодшого братика, яких мав би вже невдовзі залишити.  Однак швидко переміг  себе і тремтячими устами сказав Ісусу лише одне слова – “так”.У вечері, коли мама цілуючи його на ніч спитала – Віт, про що ти сьогодні просив укоханого Ісуса? хлопець відповів: “Я ні про що Його не просив... ні про що... Це Ісус до мене говорив. А я просто слухав і сказав Йому:  так”.Пізніше – як пише П.М. Леко у своїй книжці Святість і добра воля –  хлопець у своїх записках занотував:  “ «Так» – це найгарніше слово, яке можна сказати Господу Богу”. 

Щоб дитина вчилася жертвувати всі свої заняття Богові

 Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що її молитва, зречення, внутрішня праця скерована на виконування волі Божої в щоденності та наука в школі, або праця вдома, є між собою суттєво поєднані – тому  що в кожній з цих сфер життя виражається наше ставлення до Бога. Все, чим дитина в межах своїх обов`язків займається, повинно  відноситися до тієї самої сфери – с ф е р и    ж и т т я    д л я   Б о г а .   Тоді потрібно невтомно звертати увагу дитини на те, що кожна дія може мати надприродній характер. Св. Павло говорить: “Чи ви, отже, їсте, чи п`єте, чи що не будь робите, усе робіть на славу Божу” (1 Кор. 10, 31). Йдеться про те, щоб уникати розділу: час для Господа Бога і  час для інших занять.Якщо навчання, або будь-яка інша праця дитини є здійснювана для Бога, а не для того, щоб отримати кращі оцінки, або здобути людську шану, тоді стається вона молитвою.  Подібно, коли дитина допомагає батькам вдома – коли прибирає кімнату, або займається молодшим братиком, або грається з сестричкою – потрібно, щоб всі свої заняття жертвувала Богові. Тоді кожне діяння, яке дитина виконує, буде освячене – буде становити інтегральну цілість з її молитвою, з щоденною участю в Святій Літургії, та з піднятими  зреченнями.В ситуації, коли дитина отримала нехорошу оцінку, потрібно віднести це до молитви і заохочувати її не лише до більшої ревності в науці, але  також в молитві. Подібно в випадку, коли дитину скривдили колеги –  потрібно пригадати їй, що внаслідок її молитви, Ісус може вділити благодатей для цілого класу потрібних для виконування заповіді любові. Без поєднування молитви з щоденними обов’язками у дома, в школі, у колі ровесників, може вона статися практикою, яка існує окремо, паралельно від життя.Потрібно, щоб батьки власною поставою допомагали дитині зрозуміти, чим є суть щоденного життя з Богом. Дитина дивлячись на тата й маму буде вчитися, що ціле наше життя, в тому числі також виконування наших обов’язків і переживання щоденних справ, повинно бути скероване на виконування Божої волі. 

Саме батьки мають бути прикладом

 Появляється запитання, чи формування правдиво-християнської постави в дитині є можливе у випадку, коли вона не лише обтяжена наслідком первородного гріха, але також помічає і наслідує погані постави як ровесників, так і своїх  найближчих. Багаторазово саме батьки причиняються до духовного викривлення власних дітей. Про це говорить в одній з проповідей св. Йоан В’яней, котрий свої дуже суворі слова ілюструє змістовним образом соломи, яка спалюється у великому вогні: Я переходив – каже – одного  разу біля великого вогню, неподалік якого зібралося багато людей. Взявши тоді жменю висушеної соломи я вкинув її в жар полум`я кажучи: Тільки пам`ятай, соломо, не згоряй! Пам`ятай не  загоряйся!Деякі, бачивши це, почали кепкувати з мене. Нам здається – насміхалися – що ваше кликання, отче, не перешкодить цій соломі згоріти. – Як це, я відповів, то ж говорю, щоб не згоряла. Продовжуючи свою пророповідь, святий парох запитав зібраних: Хіба ж це не ви самі так поводитесь, коли наперед дозволяєте дочкам своїм ходити на танці, зустрічатися з хлопцями, які їх згіршують, а потім говорите: Не ходи на ці танці; не зустрічайся з цими друзями; поводься гідно. Тож це так, немов хтось із вас кинув би свою дочку у вогонь, а потім  домагався б, щоб вона не горіла.Це ви – батьки повинні навернутися, говорив. Тож діти довірені вашій опіці поводяться так, як ви їх виховали. Якщо ви не впровадили  їх на  дорогу спасіння та святості і не подбали  як про їх духовне життя, так про те, щоб трималися здалека від поганого середовища, то сьогодні збираєте плоди цього всього.Як багато страждань з цього приводу чекає на вас в майбутньому житті! Як довго буде жити ваше потомство, так і ви матимете свою участь в їхніх гріхах і за них будете наказуванні. Будете відповідальні перед Богом також за всі добрі діла, які ваше потомство могло здійснити, а не виконало з вашої провини. Та ще й більше – ці нещасні душі вашого потомства, котрі попадуть у пекло, будуть вас оскаржувати за те, що ви їх допровадили до загибелі, бо якщо ви б властиво виховали ваших дітей, тоді і вони виховували б добре своїх дітей: а тоді як одні, так і другі були б спасенні.Хіба ж ці слова св. Йоана В’яней не відносяться також і до нас. Хіба ж і ми не робимо цих самих помилок, що прихожани настоятеля з Арс, коли замість вчити дитину любові до Церкви, до Таїнств, зосередженні на собі забуваємо про її духовне життя? Професійна праця, а іноді  навіть власне освячення, яке  розуміємо тісно й не властиво, закриває нам можливість помітити проблеми духовного життя наших дітей. І тоді, замість зосередитись на їхньому освячені, “вмиваємо від цього руки”, оправдовуючи себе, що вони нас не слухають, а ми ж не можемо  їх примушувати до практик релігійного життя.А чи ти стараєшся розбуджувати в своїй дитині позитивні почуття пов`язані з Богом, з Церквою, з Таїнством Поєднання? Чи постійно наново підніймаєш зусилля спрямоване на те, щоб твоя дитина покохала Бога так, як ти прагнеш Його любити? Чи ділишся з дитиною тим, що для тебе найважливіше?  Якщо б ти дійсно любив свою дитину, ти б чітко знав, про що  маєш з нею розмовляти – ти говорив би про те, чим сам живеш або чим прагнеш жити. 

Прояви дитячих зречень

 З бажанням жити  для Бога є пов`язана необхідність зречень, які полягають на перекреслюванні власної волі. Відноситься це особливо до сфери нашої гордині. Батьків не повинно здивовувати те, що дітям потрібно постійно пригадувати, про необхідність змагань проти різних проявів пихи. То ж, якщо подивляться вони на себе в правді, побачать, що і вони постійно роблять майже ті самі помилки, що їхні діти. Тому необхідно заохочувати дитину, щоб підіймала активні зречення спрямовані на боротьбу проти пихи, хоча – доки вона не ввійде в духовні очищення –  цю працю можна прирівняти до розбивання киркою скельного масиву Говерли. Способи змагань  проти пихи мусять бути достосованні до віку дитини та конкретних проявів гордині, які появляються в даному періоді життя. У випадку дітей, потрібно звертати особливу увагу, між іншим, на слухняність батькам, або на стриманість від критичного оцінювання або прикрих слів скерованих до рідних; вони бо мають на меті показати себе кращим, “заговорити” когось так, щоб над ним показати свою зверхність.Свята Тереза від Дитятка Ісус згадуючи свої зречення періоду дитинства, пише: “Мої умертвлення полягали на тому, щоб переломлювати власну волю через постійну готовність до підкорення, щоб стримуватися від гострих відповідей, щоб робити малі, приховані послуги”.Перекреслюванням власної волі в сфері пихи буде дозволяти, щоб першими говорили брат чи сестра. В часі гри можна, наприклад, спитатися: хто перший з вас хотів би говорити, як останній? Це буде форма протиставлення гордині дитини у формі забави.Зречення дитини повинні також відноситись до частої проблеми впертості при своїй думці. Принципом повинно бути, що лише тоді, коли дитина є абсолютно певна, що те, що говорить або робить є згідним з Божою волею, може вперто триматися своєї думки – а таку певність буде мати лише тоді, коли виповнює указівки сповідника, або веління батьків. Бути впертим при своїй думці, у випадку відсутності такої впевненості, буде підкоренням спокусі пихи, подібно як це має місце тоді, коли дитина, не запитуючи про волю Божу, хоче бути в усьому першою. Молодшим дітям можна записувати певні заохочуючі заклики, які  вони можуть собі повісити, наприклад, над своїм столом. Бажано, щоб після якогось часу, дитина розповіла батькам, а особливо своєму сповіднику про те, що вдалося здійснити, а що ні. Було б добре, якби ці лозунги кликали до перекреслювання свого егоїзму, напр.:-       мій егоїзм хоче, щоб я серед інших був  першим, але я, ради Христа, хочу бути останнім;-       мій егоїзм хоче, щоб мене помічали, але я ради Христа, не хочу цього;-       мій егоїзм хоче завжди бути правим, але я ради Христа, хочу, щоб правими виявлялися інші;-       мій егоїзм хоче, щоб моє слово було остаточне, але я, ради Христа, хочу віддавити його іншим;-       мій егоїзм хоче, щоб я вигравав, але я, ради Христа, не хочу вигравати;-       мій егоїзм не хоче, щоб про мене забували, але я, ради Христа, хочу бути забутим;-       мій егоїзм не хоче слухатися батьків, але я, ради Христа, хочу їх слухатися.Заклики цього типу вчать дитину як розпізнавання різних проявів егоїзму, так і протистояння йому. Показують, що наша воля не мусить збігатись з егоїстичними прагненнями. Потрібно також заохочувати дітей до спроб залишити такі прояви приємностей, до яких вони найбільше прив`язані, напр. жадібну дитину заохочувати до того, щоб часто залишала їсти ласощі. Деяким хлопцям можна підсказувати, щоб іноді залишали гратися так улюбленим ними “конструктором” або  грати у війну, або читати улюблені журнали і т.п. Важливо, щоб діти старалися також свої забави спрямовувати більш на виконання Божої волі, чим на заспокоєння власних прагнень.Дитина, котра дуже прив`язана до своїх іграшок, повинна часто – звертаючись до Бога – говорити: хочу, щоб забирали в мене мої іграшки, якщо така Твоя воля. В особливий спосіб потрібно заохочувати дитину до зречень пов`язаних з любов`ю ближніх – до допомоги іншим, прощення якоїсь дрібної прикрості і т.п. Заохочуючи дитину до різних способів зречення, потрібно звернути увагу на його основний мотив, який описують два слова:  р а д и   І с у с а .   – Відмовляюся від цього або від того…  ради Ісуса.Такі заохочування дитини до зречень можуть,  залежно від віку, мати також форми гри, напр., хлопцям, що цікавляться  автомобілями, а через те і дорожніми знаками, можна запропонувати, щоб записували собі певні заклики на макетах дорожніх знаків:  наказу, заборони та “увага на”. Важливим є, якщо це можливо, щоб були вони погодженні з постійним сповідником дитини. Тоді можна було б до них нав`язати в особливий спосіб перед сповіддю.Іншою формою заохочення до зречень може бути вписування гасел на якійсь символічній ілюстрації, якою можуть бути, напр., дві руки – одна означає простягнену до нас долонь Господа Бога, друга скеровану до Бога руку дитини. На пальцях своєї руки дитина може написати певні заклики, як наприклад: буду слухатись батьків; буду більше молитися і т.п.Потрібно також заохочувати дитину до зречень пов`язаних, напр., з необхідністю дбайливості як у дома, так і в школі, як в часі виконування домашніх завдань, так і допомагаючи прибирати дім.Заохочуючи дитину до зречень потрібно їй часто пригадувати, що до кожного з них повинна братися    з а р а д и   Г о с п о д а    Б о г а.Батьки, приймаючи та оцінюючи зречення дитини, будуть  в імені Бога виражати радість з її зусиль і змагань та заохоту до їх примножування. 

Виховуєш, передаючи власний образ Бога

 Виховання у християнській сім`ї, це передусім передавання дитині такого образу Бога, який мають батьки. Найчастіше, якщо в них є викривлений образ Творця, саме такий передадуть своїй дитині.Батьки, котрі керуючись лише власною волею а не Божою, винагороджують дитину за добро, а за зло карають, не говорячи одночасно про Боже милосердя, можуть викривити наприклад розуміння Божої справедливості. Внаслідок, передадуть односторонній, а через це викривлений образ Бога – образ, який може народити в дитині перед усім страх перед карою.Правдивий образ Бога починає появлятися в нашому житті настільки, наскільки ми прямуємо до святості. Тому властиво зрозумілий процес виховування дітей буде здійснюватись в залежності від ступеня входження у внутрішнє життя. Батьки, котрі прямують до святості пізнаючи поступово Бога, будуть показувати власним дітям чим раз повніший Його образ. Спосіб переказування образу Бога має бути достосований до віку і характеру дитини та рівня її внутрішнього життя. 

Дбання про оточення дитини

 У формуванні дитини дуже важливим є те, щоб звертати увагу, які в неї друзі і колеги – яке їхнє ставлення до Церкви, до катехізації, до духовних осіб, до моральних цінностей та взагалі до другої людини.Обов`язком батьків є остерігати дітей перед утримуванням ближчих контактів або нав`язування приязні з ровесниками, що мають сумнівну моральну поставу.Постава така народжується на ґрунті людської пихи та є проявом нехтування заповіддю любові до Бога й ближнього. Невіра в Бога, легковажність для Церкви, насмішки з представників Церковної ієрархії або з катехізації означають, що хтось відкидає першу заповідь любові, яка говорить: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю” (Мт 22,37).  Перешкоджувати в уроках, а особливо бити інших дітей, є запереченням виконування другої заповіді любові: “Люби ближнього твого, як себе самого” (Мт 22,39).Тому й не буде важко пояснити дітям, що ці постави дуже погані, та усвідомити їм, що нав`язування дружби з такими друзями може допровадити  до того, що також і вони почнуть легковажно ставитися до Бога і ближнього, ідучи за фальшивою думкою, що це людина сама встановлює собі закони і що вона вирішує, що є добре а що погане. Одним із наслідків приязні з ровесниками, що мають погані моральні постави, може бути зникнення природної чуйності та оборонності віруючих дітей на так дуже розповсюджене сьогодні промовчування про різниці між тим, що святе, а тим, що грішне (sacrum – profanum), поміж тим, що добре, а тим, що погане. У більш крайніх випадках віруючі діти, підкорившись впливам ровесників що мають постави антирелігійні, можуть почати відходити від Церкви та від Господа Бога. Звісно, таке уникання контактів “наражає” віруючих дітей на те, що коло їх шкільних друзів буде невелике, та що вони можуть почувати себе самотніми серед однолітків.Однак, коли збережуть свідомість, що в їх серцях живе Христос, будуть тоді тим більш шукати опори в Христі та  будуть більш відкриті на пошуки Його волі. Якщо дитина вже в якійсь мірі  дружить з колегою, котрий має невластиву моральну поставу, потрібно її заохочувати до спроб євангелізування – щоб старалася ділитися з ним  багатством своїх власних духовних і моральних цінностей. Ефективність такого впливу буде тісно залежати від міри ревносності та рівня духовного життя дитини. А в випадку, коли побоюємось, що наша дитина не лише не допоможе , але сама підкориться поганому впливу свого друга чи подруги, потрібно пояснити їй, що дружба, в якій один одного не збагачуємо та не робимось більш шляхетними, є дружбою мнимою, і – таким чином повільно відтягати від подібних контактів. 

Сім`я довірена Марії

 Виховання дітей є чимось дуже важким, тому потрібно як найчастіше довіряти своїх дітей Марії та просити Її: Маріє, прошу Тебе, Ти сама виховуй через мене моїх дітей та допоможи мені змінити моє ставлення до них. Маріє, мої діти є також Твоїми, тому прошу: Ти сама промовляй через мене до них, Ти через мене говори  до них про те, що найважливіше – про смиренність, про любов до Бога, Котрий є нашим Батьком і правдивим Приятелем, про те, як багато Йому завдячуємо. Марія напевно випросить для тебе потрібні благодаті.Піклування про дітей повинно бути поєднане з піклуванням про чоловіка чи жінку, за котрих ми відповідальні в такій самій мірі. Поки не допоможеш чоловікові-жінці відкритися на Христа – доти ця найближча особа буде підкорятися тому, що її духовно винищує; це може бути напр.: алкоголь, прив’язаність до матеріальних благ, безкритичне пересиджування перед телевізором та т.п. Брак піклування про внутрішнє життя наших найближчих показує, як ми обмежено та по-фарисейськи дивимось на святість. Справжня побожність проявляється у прагненні рятувати найближчих перед життям без Бога, перед підкорюванням себе спокусам до перелюбу з божками цього світу. Тому постійно довіряй усіх своїх близьких Марії, бо Вона в Бога може все випросити. 

Подивись з покорою на свій спосіб виховання дітей

 Ради твоєї більшої покори було б добре, щоб ти піддав під сумнів свій спосіб виховання дітей, незалежно від того, як тебе оцінюють інші люди;  часто бо навіть твій постійний сповідник – шануючи твою вільність – не може сказати тобі цілу правду про тебе та про твій спосіб виховання дитини. Піддавання під сумнів твоїх виховавчих методів, навіть, якщо б вони були добрі,  створювало б можливість перевірити їх. Необхідним є, щоб ти міг чимраз повніше відкриватися  на діяння Божої благодаті, а через те, щоб твій труд виховання став ефективним. Лише людина гордовита вважає, що її виховавчі методи є найкращі – це так, немов би ти собі думав, що ти вже святий і що все, що робиш, в Божих очах є досконале. Було б це формою фарисеїзму, яку Ісус так рішуче засуджував. Піддаючи під сумнів свої виховавчі методи, в якійсь мірі обороняєш себе перед такою поставою.Якщо з покорою будеш просити Марію, щоб допомогла тобі змінити твій спосіб виховання дітей, можеш бути впевнений, що дізнаєш Її особливої допомоги. Тоді віддаси Їй своїх дітей не лише в словах, але із справжнім прагненням, щоб були виховуванні згідно з Її волею                                         

ІІІ. ВАЖКА ПРОБЛЕМА СЛУХНЯНОСТІ

 З батьківським обов’язком вимагання від дітей слухняності, пов’язана необхідність пояснювати їм цю важку проблему. Говорячи про це з дитиною можна, між іншим, вказувати на приклади слухняності в Церкві, яка, з волі Христа, має ієрархічну а не демократичну структуру. Потрібно вказувати на те, що власне в   с л у х н я н о с т і    в и я в л я є т ь с я   п о  к о р а    і    л ю б о в ,   тому що вимагають вони такого перекреслення себе, щоб ставати даром для Бога та інших. 

Обов’язок вимагання слухняності

 На проблеми, які народжуються у щоденному житті, пов’язані з обов’язком вимагання слухняності, немає простих відповідей. Торкаються бо вони одночасно великої таємниці Божого милосердя. Бог хоче, щоб через батьків в особливий спосіб розливалося над дітьми Його милосердя. – Як погодити цю, як здається, суперечність між милосердною поставою батьків щодо власних дітей, якої Бог від них очікує – а важливим батьківським обов’язком вимагання слухняності? Як поводитися в ситуації, коли дитина не хоче бути слухняною, коли вперто хоче залишатися при своїй думці, бунтуючись проти волі Божої, яку виражає батько чи мати?Потрібно, щоб батьки старалися вплинути на зміну постави власної дитини різними шляхами. Послух не може існувати лише внаслідок наказів. Скоріше – повинен народжуватися на фундаменті діалогу дітей з батьками, на який батьки мусять мати час. Дуже важливо, щоб дитина мала свідомість, що завжди може прийти зі своїми проблемами до батьків, що завжди може запитати, що батьки мають для неї час.  – Тож вони мають бути образом Бога, котрий на нас завжди очікує. Залежно від віку дитини цей діалог буде відноситись до різних сфер життя. Але його постійною рисою, незалежно  від віку, повинно бути вміле слухання того, що син чи дочка хоче сказати, вислуховування їхніх хвилювань, турбот, сумнівів. Добротою, терпеливістю, вмінням слухати батьки будуть здобувати довіру своєї дитини.  Для укріплення духа послуху дитини, корисним буде формування в ній постави   д у х о в н о г о    д и т и н с т в а   – постави, до якої відноситься слова Христа: “Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам” (Лк 10,21). Одним із елементів такої постави є відкритість на авторитет. Дитину потрібно впроваджувати в те, щоб приймала євангельські релігійні істини на основі авторитету: щоб вміла цей авторитет прийняти, на нього погодитися та до нього пригорнутись. Без уміння прийняти авторитет, не можна говорити ні про  поставу дитинства, ні про поставу послуху.Таку поставу батьки будуть формувати в дитині настільки, наскільки самі стануть дітьми перед Богом, наскільки будуть приймати авторитет  сповідника, як особливого Божого знаряддя та будуть жити довірливою дитячою вірою. Це від батьків діти будуть вчитися мови віри, без якої трудно буде ввійти в атмосферу внутрішнього життя. Коли йдеться про формування властивого ставлення до авторитетів, потрібно звернути увагу на їх ієрархію. Авторитетом особливо важливим має ставатися для дитини Христос, Котрий промовляє до неї через сповідника у  Таїнстві Поєднання.В процесі виховання до послуху важливе є, щоб батько і мати старалися будувати в очах дитини авторитет один до одного. Тому не повинно бути таких ситуацій, в яких вони піддавали б під сумнів свою поставу або свої рішення. Єдність  їх діяння і оцінювання є чимось основним – вони ж мають віддзеркалювати образ Бога Єдиного в Трійці, Котрий є досконалою Єдністю. Брак такої постави у батьків може допровадити до викривлень як тих, що відносяться до розуміння Бога, так і до викривлень у сфері сімейного життя. Діти з сімей, в яких батьки не показували собі взаємної шани, можуть у своєму власному подружньому житті, повторювати помилки своїх батьків.Для дітей повинно бути чимось очевидним, що в разі відсутності мами повинні у всьому слухати тата – та навпаки. Важливим є також, щоб, наскільки це можливо, однаково зжилися з життям як одного, так і другого із своїх батьків. Якщо ці форми поглиблення послуху та його вимагання поєднанні з  лагідним примусом не є ефективними, тоді необхідним буде поступово переходити до чим раз сильніших аргументів. З огляду на наслідки первородного гріха, що обтяжують дитину, батьки мабуть неодноразово будуть примушені до застосування різноманітних форм тиску.Тут звісно появляється проблема пошани для вільної волі дитини – вибір Бога та послух його волі завжди має бути добровільним. Однак правдою є також, що дитина може бути занадто мала, щоб в дозрілий спосіб зробити вибір властивих цінностей.  

Що з суворими методами у випадку непослуху?

 Іноді батьки можуть бути змушені вибрати такі засоби впливу, які здаються занадто сильні; а все ж таки,  в деяких випадках, вони можуть бути навіть бажаними. Однак не можна ними зловживати. Бог, у ситуації нашого гріха, невірності та непослуху Божій волі, не відразу вирішує спонукати нас до навернення за ціну нашого страждання, хоча звісно іноді доторкає нас своєю благодаттю в болючий спосіб. Якщо сам Бог так поводиться, то в деяких ситуаціях також батьки повинні – у відносинах з дитиною –використати чи то гострі слова, чи ремінець. Потрібно однак пам’ятати, що вибір таких міцних або суворих методів, може бути оправданим лише в ситуації, коли підвели всі інші способи впливу. Методи ці можуть виявитися ефективним власне під умовою, що дитина довіряє своїм батькам, що любить їх і сама вірить, що є коханою. Тоді легше їй буде визнати, що втручання батьків є слушне, в зв`язку з чим може появитися в ній відразу почуття провини, та прагнення перепросити за скоєне зло.  Якщо, отже, дитина вміє перепросити батьків, тоді також буде можливе справжнє каяття у відносинах з Богом.Уформована у дитини звичка не зволікаючи перепрошувати батьків, може мати великий вплив у ситуації гріха, або випробувань віри, які появляться в дозрілому віці. Попередні досвідчення можуть зробити так, що така людина  відразу виразить Богові свій жаль за здійснене зло. Може вона також відразу подякувати за якісь болючі пережиття, товаришуючи, як правило, випробуванням віри, тому що помітить в них любов Бога, котрий прагне зберегти її від набагато більшого страждання, наприклад від страждання у чистилищі. Бог, бажаючи рятувати нас, заохочує нас до навернення, ставлячи нас навіть перед обличчям смерті – щоб завмирала в нас пиха вистачати самому собі. Метою використання суворих засобів, якими для малої дитини може бути “ляпас”, є розбудження в ній скрушення серця. Тому не може бути він занадто слабкий, подібно як не може бути занадто міцний. Дитина бо може сприйняти його, або як форму занадто суворої кари і тоді народиться в ній почуття кривди, або знехтує таким втручанням. Натомість надмірно зволікання з використанням такого остаточного засобу, може допровадити до певної форми укорінення дитини у своїй впертості, а через те до закриття на батьків; внаслідок того всього також на закриття на Господа Бога. Перемагання таких поганих механізмів, що появилися у періоді дитинства, пізніше – в часі молодості та в дозрілому віці – є найчастіше дуже трудним. Нашим дітям ускладнювало би воно духовне життя.Звісно, такі форми впливу на дітей повинні залежати від віку. Чим дитина старша тим, частіше потрібно давати їй шанс, щоб могла самостійно вибирати волю Божу, але під контролем батьків. 

Труд виховання, який треба покохати

 Щоб дитина почала відкриватися чим раз повніше на Бога, батьки повинні присвячувати їй багато уваги і серця. Особливо в часі канікул бажано,  щоб були вони з дітьми якнайдовше. Посилати дитину саму на відпочинок, чи навіть до родичів, якщо це не пов`язане з потребами духовної формації, означає перекидати виховавчий тягар на інших.Виховування це величезний труд, це свого роду праця Сизифа. Коли тобі здається, що вже вкотив камінь на гору, він через хвилину котиться назад. Щось дитині пояснюєш, а вона постійно поводиться по іншому. Говориш їй про покору про послух, а дитина через хвилину знов гордовита і збунтована.

Не очікуй ефектів відразу. Вони можуть появитися навіть після багатьох років, але може бути і так, що зовсім їх не будеш бачити. Незалежно від того, маєш постійно формувати у своїх дітей поставу любові до Бога – це одне з твоїх найважливіших  завдань. Година праці над властивим ставленням дитини до Бога, до Церкви та до інших людей, може означати стільки само, що година адорації Пресвятого Таїнства. Це не означає що маєш відмовитись від адорації, чи Божої Служби в будні дні. Потрібно користуватися цими найбільшими Божими благодатями, але потрібно також пам`ятати, що присвячувати свій час дитині так само важливо.

Батьки мають обов’язок ставити дитині вимагання. Якщо батько відказується від цього, тоді мати, особливо коли займається вихованням кількох дітей, може підкоритись спокусі виповнювати дітям час тим, що найпростіше: ввімкне – для “святого спокою” – телебачення або відеофільм, дасть іграшку, купить якісь ласощі.При такому ставленні до дітей, не можна дивуватись, що вони неслухняні, що на Божу Службу ідуть лише ради обов’язку, що рідко користають з Таїнства Покаяння. Дитина не береться до релігійних практик тому, що ти про це не борешся. Якщо б вона бачила, що тобі дуже на цьому залежить, то, доки важливим є для неї авторитет батьків, без сумніву вона б до цього бралася. Дуже важливі ті роки, коли батьки ще мають вагомий вплив на своїх дітей і коли, в зв’язку з тим, легше їм заохотити дітей до послуху, бо пізніше буде важко зберегти “солому перед спаленням”.       Вибір цитат для медитації   Цитати на перший місяць  1.Тільки Бог є   д о б р и й   с а м   в і д   с е б е    та лише Він є   джерелом всілякого добра.Кожен, хто шукає добра в людині у відірванні від Бога, раніше чи пізніше розчарується. 2.

Чоловік і жінка, які одне для одного роблять добро, бо розраховують на віддячення від другої особи, але не шукають опори в Христі, переконаються колись, що в поставі цієї особи є багато егоїзму та що вона не відплачує на їх любов згідно з сподіваннями.

 3.

Бог, котрий любить нас ревнивою любов’ю, може допустити, щоб виявилися слабкості та грішності чоловіка й жінки та щоб навіть дійшло до кризи в подружжі – тому що це Він повинен бути для них першим та найважливішим. Творець, передаючи Мойсеєві Десять Заповідей, говорить: “Бо Я, Господь Бог твій – Бог ревнивий” (Вих 20,5).

 4.

У своїй великій любові до нас  Бог очікує, що ми власне з Ним будемо зустрічатися через наших найближчих, що чоловік помічатиме Його в своїй дружині й навпаки, вони обоє – в дітях, в ближніх.

 5.

Багатьох криз в подружньому житті можна уникнути, якщо б чоловік і жінка старалися про надприродне бачення чоловіка чи жінки. Тоді вони помічали б один в одному Христа, а це звільнювало б їх від свого роду зневолення, яке несе з собою надмірне очікування взаємності.

 6.

Чоловік чи жінка, що віддає усе найближчій особі, очікує в спосіб немов природній, відповідної до свого віддання відповіді: Я роблю з себе дар для тебе, але прагну, щоб ти “відплатив” цим самим. (…) Чоловік, що цілковито вдивляється в жінку, починає незалежно від своєї волі забувати, що добро, яке помічає в жінці має свій початок в Богові – в джерелі всякого добра і любові. Тоді жінка стається для нього божком.

 7.У христистиянському подружжі, чоловік чи жінка повинні дивитись на себе в спосіб надприродній і тоді жінка старалась би  чинити зі свого життя дар для Христа, що має риси обличчя її чоловіка.  А чоловік віддавав би усе Христу, що має риси обличчя його жінки. В ситуації, коли б заіснувала між ними любов, в якій дізнають взаємності, вони помічали б у цій любові не лише дар з боку близької людини, але перед усім любов самого Христа. Така постава провадила б їх до любові безкоштовної, фундаментом якої є Бог.  8.

Егоїстичного очікування взаємності не можна позбутися зовсім, тому що воно є немов вписане в людську природу. Тому  чоловік і жінка в своєму змінюванні чисто природних і чисто людських відносин на надприродні, мають шукати опори в Богові, якого знаходять у Божому Слові, Таїнствах, а особливо в Євхаристії.

 9.

Відносини діти – батьки повинні перемінюватись у  надприродні вузли. Батьки повинні старатися служити Христу, що має риси обличчя їхніх дітей, а коли зустрінуться із взаємністю на свою любов, мають дивитися на це в спосіб надприродній.

 10.

Коли робимо добро Христу, що має риси обличчя наших близьких, потрібно нам позбуватися прагнення дізнати взаємності, а коли потрапиться нам зустрітись з браком взаємності, повинні ми пам’ятати, що це є також дар від Бога.     В іншому випадку кожний, від кого будемо очікувати  взаємності в свідченні доброти і любові, може статись нашим божком.

 11.

Чоловік і жінка, що люблять один одного, повинні робити все, щоб найближча особа закохалася в Богові.

 12.Наскільки діти ростуть, батьки повинні старатися про зменшення їх психічної залежності від мами чи тата, щоб  могла зростати їхня залежність від Бога, щоб діти чим раз більше з’єднувались з Богом, а не з батьками. 13.

Божа Матір (…) найдосконаліше виповнила своє покликання, як в розумінні природних відносин, так і надприродних. (…) На взірець Марії ми також маємо формувати, одночасно з натуральними відносинами в рамках батьківства чи материнства, також набагато важливіші вузли надприродні.

 14.

Якщо батьки не помічають в дитині Христа, то виховання може статись дресируванням.

 15.Батьки у своїх відносинах з своїми дітьми повинні старатися віддзеркалювати любов самого Бога – любов, яка “довготерпелива, лагідна (…) все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить” (Кор. 13, 4;7). 16.Щоб батьки могли виконувати заповідь любові чим раз повніше і наближатися до ідеалу любові, якою Бог обдаровує як їх, так їхніх дітей, мусять вони розпочинати день від особистої молитовної зустрічі з Христом (…) в смиренності, в поставі   євангельського жебрака. 17.Старайся (…) тоді, коли займаєшся дитиною, (…) тривати в поставі Євангельського жебрака, жебраючого про милосердя для себе, для сім`ї, для цілого світу. Така молитва повинна також закінчувати твій день. 18.

Якщо не будеш мати часу для Господа  Бога, тоді ніколи не будеш в змозі любити свою сім`ю Божою любов`ю, а навіть не будеш знати чим вона є.

 19.Коли станеш людиною молитви (…) будеш в змозі допомогти чоловікові-жінці та своїм дітям в їхній дорозі до повного з`єднання з Богом. 20.

Батьки повинні бути для своїх дітей не лише тими, що перші звіщають віру, але також першими свідками Христа.

 21.

Для того, щоб бути свідком, не вистачить лише передавати релігійні істини – необхідне є   с в і д ч е н н я   ж и т т я м.

 22.

Комусь, хто інтелектуально присвоїв собі якісь духовні правди, може здаватися, що він ними живе. Також другим людям може так здаватися, коли він їм це здобуте вміння передає.

 23.

В дорозі до святості Бог може чим раз виразніше показувати батькам, що самі з себе не вміють любити своїх дітей справжньою християнською любов`ю і не вміють передавати правдивого образу Творця.

 24.

Чим більше батьки гордовиті, тим більш жорсткіше Бог буде змушений показувати їм їхню недозрілість до материнства чи батьківства.

 25.

В трудних ситуаціях сімейного життя Бог буде очікувати, що зростаючи в покорі, почнеш признаватися, що так насправді сам по собі ні до чого не годишся, що почнеш простягати до Нього свої пусті долоні і просити, щоб це Він через тебе виховував твоїх дітей.

 26.

Розбудження в серці дитини духа послуху волі Божій, полягає великою мірою, на формуванні її підкорення волі батьків.

 27.

Дитина повинна  бути слухняна  батькам, так як слухняним був Ісус, якого визнання: “Їжа моя – чинити волю того хто послав мене” (Йн 4, 34), відносилося також без сумніву до дитячих років.

 28.

Батьки  мають обов`язок вимагати від дитини послуху. В іншому випадку дуже б її скривджували; не впроваджували б бо свою дитину на властиву для її віку дорогу послуху волі Божій.

 29.

Важливе є, щоб дитина не лише освоїлась з поняттям “воля Божа”, але щоб старалася шукати її в своєму щоденному житті. Було б найкраще, коли б вона могла вчитися цього зустрічаючись з властивими взірцями у своєму найближчому оточенні.

 30.

Коли б (…) існувала суперечність між тим, що батьки теоретично прагнуть передати дитині, а тим чим насправді живуть, дуже важко було би дитині зрозуміти, що насправді означають пошуки волі Божої.

                             Цитати на другий місяць   1.

Вимагання, які ставимо дітям, не можуть суперечити поставі батьків, які мають, повні любові, слухатись Бога. Тому вони повинні  насамперед самі собі ставити високі вимагання. Інакше стануть для дитини антисвідоцтвом.

 2.

Потрібно, щоб дитина спостерігала, що в житті батьків найважливішою є воля Божа. 

 3.

Батьки, достосовуючи спосіб передавання до можливостей сприйняття у дитини, повинні ділитися з нею своїм власним духовним досвідченням.

 4.Проблеми (…) дитини – незалежно від того, що вона не стає перед такими самими ситуаціями перед якими стоять її батьки – є, якщо мова про життя внутрішнє, подібними. У випадку дитини йдеться також про змагання з гординею про те, щоб здобутися на акт шаленої довіри, про перекреслювання власної волі, щоб виконувати Божу волю – бо ж лише це є  насправді важливе. 5.

Необхідно, щоб дитина зрозуміла, що її молитва, зречення, внутрішня праця скерована на виконування волі Божої в щоденності та наука в школі, або праця вдома, є між собою суттєво поєднані – тому що в кожній з цих сфер життя виражається наше ставлення до Бога.

 6.

Потрібно невтомно звертати увагу дитини на те, що кожна дія може мати надприродній характер.

 7.Св. Павло говорить: “Чи ви, отже, їсте, чи п`єте, чи що не будь робите, усе робіть на славу Божу” (1 Кор. 10, 31). Йдеться про те, щоб уникати розділу: час для Господа Бога і час для інших занять. 8.

Якщо навчання, або будь-яка інша праця дитини є здійснювана для Бога, а не для того, щоб отримати кращі оцінки, або здобути людську шану, тоді стається вона молитвою. 

 9.

Коли дитина допомагає батькам вдома – коли прибирає кімнату, або займається молодшим братиком, або грається з сестричкою – потрібно, щоб всі свої заняття жертвувала Богові. Тоді кожне діяння, яке дитина виконує, буде освячене – буде становити інтегральну цілість з її молитвою, з щоденною участю в Святій Літургії, та з піднятими  зреченнями.

 10.

В ситуації, коли дитина отримала нехорошу оцінку, потрібно віднести це до молитви і заохочувати її не лише до більшої ревності в науці, але також в молитві.

 11.Без поєднування молитви з щоденними обов’язками у дома, в школі, у колі ровесників, може вона статися практикою, яка існує окремо, паралельно від життя. 12.Потрібно, щоб батьки власною поставою допомагали дитині зрозуміти, чим є суть щоденного життя з Богом. Дитина дивлячись на тата й маму буде вчитися, що ціле наше життя, в тому числі також виконування наших обов’язків і переживання щоденних справ, повинно бути скероване на виконування Божої волі. 13.З бажанням жити  для Бога є пов`язана необхідність зречень, які полягають на перекреслюванні власної волі. Відноситься це особливо до сфери нашої гордині. 14.

Способи змагань  проти пихи мусять бути достосованні до віку дитини та конкретних проявів гордині, які появляються в даному періоді життя. У випадку дітей, потрібно звертати особливу увагу, між іншим, на слухняність батькам, або на стриманість від критичного оцінювання або прикрих слів скерованих до рідних.

 15.Зречення дитини повинні (…) відноситись до частої проблеми впертості при своїй думці. Принципом повинно бути, що лише тоді, коли дитина є абсолютно певна, що те, що говорить або робить є згідним з Божою волею, може вперто триматися своєї думки – а таку певність буде мати лише тоді, коли виповнює указівки сповідника, або веління батьків. Бути впертим при своїй думці, у випадку відсутності такої впевненості, буде підкоренням спокусі пихи, подібно як це має місце тоді, коли дитина, не запитуючи про волю Божу, хоче бути в усьому першою. 16.Молодшим дітям можна записувати певні заохочуючі заклики. (…) Бажано, щоб після якогось часу, дитина розповіла батькам, а особливо своєму сповіднику про те, що вдалося здійснити, а що ні. Було б добре, якби ці лозунги кликали до перекреслювання свого егоїзму, напр.:-       мій егоїзм хоче, щоб я серед інших був  першим, але я, ради Христа, хочу бути останнім;-       мій егоїзм хоче, щоб мене помічали, але я ради Христа, не хочу цього;-       мій егоїзм хоче завжди бути правим, але я ради Христа, хочу, щоб правими виявлялися інші;-       мій егоїзм хоче, щоб моє слово було остаточне, але я, ради Христа, хочу віддавити його іншим;-       мій егоїзм хоче, щоб я вигравав, але я, ради Христа, не хочу вигравати;-       мій егоїзм не хоче, щоб про мене забували, але я, ради Христа, хочу бути забутим;-       мій егоїзм не хоче слухатися батьків, але я, ради Христа, хочу їх слухатися. 17.Дитина, котра дуже прив`язана до своїх іграшок, повинна часто – звертаючись до Бога – говорити: хочу, щоб забирали в мене мої іграшки, якщо така Твоя воля. 18.В особливий спосіб потрібно заохочувати дитину до зречень пов`язаних з любов`ю ближніх – до допомоги іншим, прощення якоїсь дрібної прикрості і т.п.Заохочуючи дитину до різних способів зречення, потрібно звернути увагу на його основний мотив, який описують два слова:  р а д и   І с у с а .   – Відмовляюся від цього або від того…  ради Ісуса. 19.Виховання у християнській сім`ї, це передусім передавання дитині такого образу Бога, який мають батьки. Найчастіше, якщо в них є викривлений образ Творця, саме такий передадуть своїй дитині. 20.

Батьки, котрі керуючись лише власною волею а не Божою, винагороджують дитину за добро, а за зло карають, не говорячи одночасно про Боже милосердя, можуть викривити наприклад розуміння Божої справедливості. Внаслідок, передадуть односторонній, а через це викривлений образ Бога – образ, який може народити в дитині перед усім страх перед карою.

 21.

Правдивий образ Бога починає появлятися в нашому житті настільки, наскільки ми прямуємо до святості. Тому властиво зрозумілий процес виховування дітей буде здійснюватись в залежності від ступеня входження у внутрішнє життя.

 22.

Виховання дітей є чимось дуже важким, тому потрібно як найчастіше довіряти своїх дітей Марії та просити Її: Маріє, прошу Тебе, Ти сама виховуй через мене моїх дітей та допоможи мені змінити моє ставлення до них. Маріє, мої діти є також Твоїми, тому прошу: Ти сама промовляй через мене до них, Ти через мене говори до них про те, що найважливіше – про смиренність, про любов до Бога, Котрий є нашим Батьком і правдивим Приятелем, про те, як багато Йому завдячуємо.

 23.

Піклування про дітей повинно бути поєднане з піклуванням про чоловіка чи жінку, за котрих ми відповідальні в такій самій мірі. Поки не допоможеш чоловікові-жінці відкритися на Христа – доти ця найближча особа буде підкорятися тому, що її духовно винищує.

 24.

Ради твоєї більшої покори було б добре, щоб ти піддав під сумнів свій спосіб виховання дітей, незалежно від того, як тебе оцінюють інші люди.

 25.

Піддавання під сумнів твоїх виховавчих методів, навіть, якщо б вони були добрі,  створювало б можливість перевірити їх. Необхідним є, щоб ти міг чимраз повніше відкриватися  на діяння Божої благодаті, а через те, щоб твій труд виховання став ефективним.

 26.

Лише людина гордовита вважає, що її виховавчі методи є найкращі – це так, немов би ти собі думав, що ти вже святий і що все, що робиш, в Божих очах є досконале.

 27.Послух не може існувати лише внаслідок наказів. Скоріше – повинен народжуватися на фундаменті діалогу дітей з батьками, на який батьки мусять мати час. Дуже важливо, щоб дитина мала свідомість, що завжди може прийти зі своїми проблемами до батьків, що завжди може запитати, що батьки мають для неї час.  – Тож вони мають бути образом Бога, котрий на нас завжди очікує. 28.

Добротою, терпеливістю, вмінням слухати батьки будуть здобувати довіру своєї дитини.

 29.

В процесі виховання до послуху важливе є, щоб батько і мати старалися будувати в очах дитини авторитет один до одного. Тому не повинно бути таких ситуацій, в яких вони піддавали б під сумнів свою поставу або свої рішення. Єдність  їх діяння і оцінювання є чимось основним – вони ж мають віддзеркалювати образ Бога Єдиного в Трійці, Котрий є досконалою Єдністю.

 30.Виховування це величезний труд, це свого роду праця Сизифа. Коли тобі здається, що вже вкотив камінь на гору, він через хвилину котиться назад. Щось дитині пояснюєш, а вона постійно поводиться по іншому. Говориш їй про покору про послух, а дитина через хвилину знов гордовита і збунтована.Не очікуй ефектів відразу. Вони можуть появитися навіть після багатьох років, але може бути і так, що зовсім їх не будеш бачити. Незалежно від того, маєш постійно формувати у своїх дітей поставу любові до Бога – це одне з твоїх найважливіших  завдань.                  

 


 

                 
 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino