24.01.2018
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Молитва Святого Єфрема Сиріна Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
ГіршеКраще 
Написав Іванка   
10.03.2011

Протопресвітер  Олександр Шмеман

 

 

Молитва Святого Єфрема Сиріна

Щодня, під час Великого посту, - з недільного вечора до п’ятниці потрібно молитися дивовижною молитвою Єфрема Сиріна:

Господи і Владико життя мого, дух млявості, недбайливості, владолюбства й пустослів’я віджени від мене. Доземний поклін.

Дух же доброчесності і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, недостойному рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй). Доземний поклін.

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь. Доземний поклін.

Після цього 12 поясних поклонів – після кожного речення поклон:

Боже, милостивий будь мені, грішному (грішній).

Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.

Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

І знову повторюємо:

Господи і Владико життя мого, дух млявості, недбайливості, владолюбства й пустослів’я віджени від мене.

Дух же доброчесності і смиренномудрія, терпіння й любови даруй мені, недостойному рабові Твоєму (недостойній рабі Твоїй).

Так, Господи царю, дай мені зріти мої прогрішення і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь. Доземний поклін.

 

Чому ця коротка і проста молитва займає таке важливе місце у всьому великопостному богослужінні? Тому що в ній особливим чином перераховуються всі негативні і позитивні елементи покаянні і визначається список наших індивідуальних подвигів. Мета цих подвигів, перш за все, - звільнення від нашої основної слабкості, що перешкоджає нам вступити на шлях, спрямований до Бога. Основна слабкість – неробство, лінь, недбалість (церковнослов’янською - небреженіє). Це – та дивна лінь і пасивність всієї нашої істоти, що тягне нас «вниз», а не піднімає «вгору», що постійно переконує нас в неможливості що-небудь змінити. Це насправді глибоко вкорінений в нас цинізм, який на кожен духовний заклик відповідає: «для чого?» і завдяки якому протягом всього нашого життя ми розтрачуємо дані нам духовні сили. Плід неробства – смуток (церковнослов’янською – униніє), в якому всі вчителі духовного життя вбачають найбільшу небезпеку для душі. Людина у владі смутку позбавлена можливості бачити що-небудь хороше або позитивне; для неї все зводиться до заперечення і песимізму. Це істинно диявольська влада над нами. Владолюбство (церковнослов’янською - любоначаліє)! Любов до влади. Як не дивно це може виглядати, але саме неробство, лінь і смуток наповнюють наше життя владолюбством. Лінь і смуток перекручують все наше ставлення до життя, спустошують його і позбавляють всякого сенсу. Вони змушують нас шукати якогось наповнення в абсолютно неправильному ставленні до інших людей. Якщо моя душа не направлена до Бога, не ставить собі за мету вічні цінності, вона неминуче стане егоїстичною, а це означає, що всі інші істоти стануть засобами для задоволення моїх бажань. Якщо Бог не Господь і Владика мого життя, то ясам перетворююся на свого господа і владику, стаю абсолютним центром свого власного світу і розглядаю все з погляду моїх потреб, моїх бажань. Владолюбство, таким чином, в корені перекручує моє ставлення до інших людей. Воно не завжди спонукає нас дійсно командувати і володарювати над іншими людьми. Воно може виражатися також в байдужості, презирстві, відсутності інтересу, уваги і пошани до інших людей. В такому випадку людина не тільки вбиває саму себе, свою душу, а й калічить, а деколи і вбиває, інших. Після всього цього – пустослів’я (церковнослов’янською - празднословіє). Тільки людина серед усіх створінь Божих отримала дар мови. Всі Святі Отці бачать у цьому «печать» Образу Божого в людині , тому що сам Бог явився нам як Слово (Йо. 1,1). Але слово, будучи вищим даром, є водночас і найбільшою небезпекою. Слово спасає і вбиває; слово надихає і отруює. Правда виражається словом, але і диявольська брехня користується словом. Коли слово відхиляється від своєї божественної природи і призначення, воно стає пустим. Тоді воно «підкріплює» дух неробства, смутку і владолюбства , і життя перетворюється на справжнє пекло. Покаяння, таким чином направлене проти цих чотирьох проявів гріха. Це перешкоди, які треба видалити. Але тільки один Бог може це зробити. Тому перша частина молитви Єфрема Сиріна – крик з глибини людської безпорадності. Потім молитва переходить до позитивних цілей покаяння. Їх теж чотири. Доброчесність – (церковнослов’янською - ціломудріє)! Чистота. Якщо не надавати цьому слову, як це часто роблять, тільки сексуального значення, то його треба розуміти як протилежність духу неробства. Неробство, перш за все, означає розсіяння, розділення в самому собі, викривленість наших думок і понять, надломленість нашої енергії, неможливість бачити речі, як вони є, в їхній цілісності. Протилежність неробству і є саме ціломудріє, цілісність. Якщо, зазвичай, вважають доброчесність, чистоту – чеснотою, протилежною сексуальному розбещенню, то це відбувається тільки завдяки тому, що викривлення нашого існування ніде так себе не виражає, як в сексуальній розпусті. Христос відновив у нас цілісність, відновив справжню ієрархію цінностей, привівши нас назад до Бога. Перший чудовий плід цієї цілісності або цнотливості є – смиренномудрія, покора. Покора, смиренність, перш за все, - це перемога правди в нас самих, знищення всієї тієї брехні, в якій ми, зазвичай, живемо. Тільки смиренні здатні жити у правді, бачити і сприймати речі такими, якими вони є, і завдяки цьому бачити Божу велич, доброту і любов до всіх. За цнотливістю і упокорюванням природно слідує терпіння. «Занепала» в своїй природі людина – є нетерплячою, бо не бачачи самої себе, вона швидка на суд і осудження інших. Вона судить про все згідно зі своїми смаками і зі своєї точки зору. Вона байдужа до всіх, крім самої себе. Тому вона хоче, щоб життя для неї негайно стало вдалим. Терпіння справді божественна чеснота. Що більше ми наближаємося до Бога, то більше в нас з’являється дбайливості, пошани до кожної окремої істоти. Нарешті, вінець і плід всіх чеснот, всіх зусиль і подвигів є любов, та любов, яка може бути дарована одним Богом. Це той дар, який є метою всієї духовної підготовки і досвіду. Усе це з’єднано в останньому проханні молитви: «бачити свої гріхи, і не осуджувати брата свого». Врешті-решт, перед нами стоїть одна небезпека – гордість. Гордість – джерело зла, і зло – джерело гордості. Недостатньо просто бачити свої гріхи, тому що навіть ця чеснота може обернутися на гордість. Писання святих Отців повні застережень проти цього помилкового благочестя, яке насправді, під прикриттям упокорювання і самоосуду, може привести до диявольської гордині. Але коли ми «бачимо наші гріхи» і «не осуджуємо брата свого», коли, іншими словами, чистота, упокорювання, терпіння і любов з’єднуються в нас в одне ціле, тоді і тільки тоді наш головний ворог – гордість – знищується в нас. Після кожного прохання молитви ми кладемо земний уклін. У цій молитві значення поклонів розкривається краще за все. У довгому і важкому подвигу духовного відродження Церква не відокремлює душі і тіла. Людина відпала від Бога цілком, душею і тілом. І цілком людина повинна бути відокремлена, щоб повернутися до Бога. Гріховне падіння полягає саме в перемозі плоті над духовною, божественною природою. Але саме по собі тіло прекрасне, тіло святе. Спасіння і покаяння – це презирство до тіла, не нехтування ним, але відновлення тіла в його справжньому служінні, як храму людської душі. Християнський аскетизм не боротьба проти тіла, але за нього. Ось чому вся людина – душею і тілом – кається. Тіло бере участь у молитві душі, так само, як і душа молиться в своєму тілі. Передрук з християнського часопису «Дорогою молитви» за 2008 р., № 3 (7),видається Львівською Архиєпархією.
 
< Поперед.   Наст. >
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino