24.11.2017
В закладки   Надрукувати   Написати листа  
Головна
Історія
РНР в Україні
Галерея
Література
Наші молитви
Бюлетні
Теми зустрічей
Статут
Статті
Новини
Лінки
Головна
 
 
Подібні матеріали
Духовне життя
Про покаяння Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
23.09.2011

Митр. Антоній Сурожський

Про покаяння

Хочу сказати декілька слів про святого Йоана Предтечу і про найосновніше, що було в його проповіді. Він названий в церковних книгах учителем покаяння. У чому ж покаяння, що воно таке?

Коли ми поступаємо недобре, коли говоримо неналежне, коли темні думки рояться у голові або сходить на серце затьмарення, якщо нам хоч трохи проясниться, починаємо відчувати муки совісті. Але муки совісті – це ще не покаяння: можна все життя дорікати собі в поганих вчинках, в злому слові, в темних відчуттях і думках – і не виправитися. Муки совісті справді можуть зробити з нашого життя суцільне пекло, але не відкрити нам Царства Небесного; до мук совісті повинно додатися щось інше: те, що становить саму серцевину покаяння, а саме – звернення до Бога з надією, з упевненістю, що у Бога вистачить і любові до нас, щоб пробачити, і сили, щоб нас змінити. Покаяння – це той поворот життя, зміна думок, переміна серця, який нас повертає єєлицем до Бога в радісній і трепетній надії, в упевненості, що хоча ми не заслуговуємо милості Божої, все ж Господь прийшов на землю не судити, а спасати, прийшов на землю не до праведних, а до грішних.

Але звернутися лицем до Бога з надією, прикликати Його на допомогу – ще не все, тому що багато що в нашому житті залежить від нас самих. Як часто ми говоримо: «Господи допоможи! Господи, дай мені терпіння, дай мені цнотливість, дай мені чистоту серця, дай мені слово правдиве!» А коли з’явиться нагода поступити згідно з нашою молитвою, за покликом нашого серця, у нас не вистачає мужності і рішучості на ділі приступити до того, про що ми просимо Бога. І тоді наше покаяння, наш зліт душі залишається безплідним. Покаяння повинне початися саме з цієї надії на любов Божу і разом з цим – з подвигом, мужнім подвигом, коли ми себе самих примушуємо жити як треба, а не як ми жили досі. Без цього і Бог нас не врятує, тому що, як говорить Христос, не кожен, хто говорить: «Господи, Господи!», увійде до Царства Божого, а той хто принесе плід (Мт. 7, 21). А плоди ці ми знаємо: мир, радість, любов, терпіння, лагідність, стриманість, упокорювання (Гал. 5, 22-23) – всі ці чудові плоди, які могли б нашу землю вже тепер перетворити на рай, якби тільки, як дерево плодоносне, ми могли їх принести.

Таким чином, покаяння починається з того, що раптом щось вдарить у душу, заговорить совість, окликне нас Бог і скаже: куди йдеш? до смерті? Чи того ти хочеш? І коли ми відповімо: ні, Господи, - прости, помилуй, спаси! – і звернемося до Нього, Христос нам говорить: Я тебе прощаю, а ти – з подяки за таку любов, не зі страху, не ради того, щоб себе позбавити від муки, а тому що у відповідь на мою любов ти здатний на любов, почни жити інакше.

І що ж далі? Перше, чому ми повинні навчитися, це приймати все наше життя: всі його обставини, всіх людей, які до нього увійшли, - іноді так болісно, - прийняти, а не відкинути. Поки ми не приймемо наше життя, все без залишку, як з рук Божих, ми не зможемо звільнитися від внутрішньої тривоги, від внутрішнього полону і від внутрішнього протесту. Як би ми не говорили Господу: Боже, я хочу творити Твою волю! – з глибин наших підніматиметься крик: але не в цьому! Не у тому! Так, я готовий прийняти ближнього мого – але не цього ближнього! Я готовий прийняти все, що Ти мені пошлеш - але не те, що Ти насправді мені посилаєш. Як часто в хвилини якогось прояснення ми говоримо: Господи, я тепер все розумію! Спаси мене, за всяку ціну мене спаси! Якби у цей момент перед нами раптом з’явився Спаситель або послав ангела свого або святого, який грізним словом нас би окликнув, який вимагав би від нас покаяння і зміни життя, ми це, може, і прийняли б. Але коли замість ангела, замість святого, замість того, щоб самому прийти, Христос посилає нам ближнього нашого, причому такого, якого ми не поважаємо, не любимо і який нас випробовує, який ставить нам життєве питання: а твоє покаяння - на словах чи на ділі? - ми забуваєемо свої слова, ми забуваеємо свої відчуття, ми забуваемо покаяння і говоримо: геть від мене! Не від тебе мені отримувати покарання Боже або повчання, не ти мені відкриєш нове життя. І приходимо мимо і того випадку, і тієї людини, яких нам послав Господь, щоб нас зцілити, щоб ми упокорившись увійшли до Царства Божого, понесли б наслідки нашої гріховності з терпінням і готовністю все (як ми самі говорили) прийняти з рук Божих.

Якщо ми не приймемо наше життя з Божих рук, якщо все, що є в ньому, ми не приймемо як від самого Бога, тоді життя не буде нам шляхом до вічності. Ми весь час шукатимемо іншого шляху, тоді як єдиний шлях – Господь Ісус Христос.

Але цього ще недостатньо. Ми оточені людьми, з якими стосунки наші деколи бувають тяжкі. Як часто ми чекаємо, щоб інший прийшов каятися, просив вибачення , принизив себе перед нами. Можливо, ми пробачили б, якби відчули, що він достатньо принизився. Але прощати треба не того, хто заслуговує прощення, - хіба ми від Бога йдемо і говоримо: Господи, спаси! Господи, прости! Господи, помилуй! - хіба ми можемо додати: тому що я цього заслуговую?! Ніколи! Ми чекаємо від Бога прощення по чистій, жертовній, хресній любові Христовій. Цього ж і від нас чекає Господь щодо кожного нашого ближнього; не тому треба прощати ближнього, що він заслуговує прощення, а тому, що ми – Христові, тому, що нам дано ім’я Найживішого Бога і розіпнутого Христа – прощати.

Але часто здається: ось, якби тільки можна було забути образу, тоді б я простив, але я забути не можу, - Господи, дай мені забуття! Це не прощення: забути не означає простити. Простити – означає подивитися на людину, як вона е, в її гріху, в її нестерпності, і сказати: я тебе понесу, як хрест, я тебе донесу до Царства Божого, хочеш того чи ні. Добрий ти або злий – візьму я тебе на свої плечі і принесу до Господа і скажу: Господи, я цю людину ніс усе життя, тому що мені було жаль – щоб не загинула! Тепер Ти її прости, ради мого прощення! Як було б добре, якби ми могли так один одного тяготи носити, якби ми могли один одного нести і підтримувати: не прагнути забути, а навпаки – пам’ятати. Пам’ятати, у кого яка слабкість, у кого який гріх, в якому щось недобре, і не спокушати його цим, оберігати його, щоб він не був підданий спокусі в тому саме, що може його погубити. Якби ми так могли ставитися один до одного! Якби, хто слабкий, ми його оточували дбайливою, ласкавою любов’ю, скільки людей схаменулися б, скільки людей стали б гідні прощення, яке їм дане, як дар.

Ось це шлях покаяння: увійти до себе, встати перед Богом, побачити себе осудженим, таким, що не заслуговує ні прощення, ні милості, і замість того, щоб, як Каїн, бігти від імені Бога (Бут. 4, 3-16), обернутися до Нього і сказати: вірую, Господи, в Твою любов, вірую в Хрест Сина Твого, - вірую, допоможи моєму невірству! (Мр. 9, 24). І потім іти дорогою Христа, як я говорив: все прийняти з рук Божих, зі всього принести плід покаяння і плід любові і насамперед брата нашого простити, не чекаючи його виправлення, понести, як хрест, розіпнутися, якщо потрібно, на ньому, щоб мати владу, подібно до Христа, сказати: пробач їм, Отче! Вони не знають, що творять (Лк. 23, 34). І тоді сам Господь, який сказав нам: якою мірою ви міряєте, так і вам відміряється (Лк. 6, 38), прощайте, як Отець ваш Небесний прощає, - у боргу не залишиться: він простить, виправить, спасе і вже на землі, як святим, дасть нам радість небесну.

Хай буде так, хай почнеться в житті кожного з нас сьогодні, зараз, хоч трошки цей шлях покаяння, тому що це вже початок Царства Божого.

Амінь.

 

Взято із журналу «Дорогою молитви»,  ЛА УГКЦ

 
Пам'ятка християнину Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
09.09.2011


У сучасних умовах, враховуючи завантаженість і швидкий темп життя, мирянам нелегко відводити для молитви певний час. Ранкові молитви краще всього читати до початку всякої праці (і до сніданку). Пізно ввечері часто буває важко зосередитися через втому, тому вчителі молитви рекомендують читати вечірнє молитовне правило у вільні хвилини до вечері або ще краще раніше..
 
Терпеливість у зношенні погорди від людей Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 2
12.08.2011
Колись блаженному Генріхові Сузо явився ангел і сказав: “Генріху, до тепер ти сам умертвляв себе по-своєму. Від тепер умертвлятимуть тебе інші і то так, як їм захочеться”. Наступного дня блаженний глянув через вікно і побачив, як пес бавився якимись лахами і дер їх на куски. Рівночасно почув він голос: “Так люди шарпатимуть твоє добре ім’я”. Тоді блаженний Сузо вийшов на вулицю, взяв ті подерті лахи та сховав на потіху в часі переслідувань.
 
Незнання Святого Письма Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
04.07.2011

Майже кожен з нас носить із собою мобільний телефон. Навіщо? Бо ми хочемо бути доступні для тих, хто до нас подзвонить, і самі хочемо мати доступ до них. Коли хтось тобі каже: «Приїдь до мене», а ти дороги не знаєш, то інколи той, хто запрошує, додає: «Візьми з собою телефон, і як будеш уже доїжджати – я підкажу, як їхати». Хіба в такій ситуації поставишся до цих слів легковажно і залишиш телефон удома? Або, скажімо, ми чекаємо на дуже важливу й термінову інформацію. Якщо справа стосується нашої сім'ї, здоров'я чи праці – хіба ми вимкнемо телефон? «Божим телефоном» є Святе Письмо. Через Біблію Бог хоче передати нам важливі справи і покерувати нашим життям. А ми ж бо так рідко зазираємо до Біблії, так рідко носимо з собою цей «Божий телефон». Змінімо це! Бог до тебе дзвонить! ВІДПОВІСИ?

 
Святі серед нас Версія для друку Відіслати на e-mail
Рейтинг: / 0
01.06.2011
Про них не пишуть у газетах, не нагороджують орденами. «Ті, котрих світ не вартий» є прикладом вірності своїм родинам. Їх зраджують, ранять, а вони прощають і люблять. Матері і батьки, які кажуть «так» Богу приймаючи третю, пяту  чи сьому  дитину. Молодь, що серед бруду і розпусти, насмішок – зберігає чистоту тіла і серця. Дякую Богу, за те, що ви є, готові іти за покликом Святого Духа. Воїни Христові, Святі нашого часу. Ваші коліна стомлені у молитві, ви постіно молитеся,  покутуєте і каєтеся за гріхи світу, вириваєте душі із пекла.
 
ikona-sw-rodziny.jpg
Церква і місія
zemla2.gif
Power by ArtGattino